Поетичне рандеву.

А я поет. Ну так вже сталось.
Хоч прозу й драму теж люблю,
Та у поезії купаюсь –
Вона вплелась в канву мою –

Це цитата із вірша Людмили Пуляєвої-Чижович, яка сьогодні іменинниця!

Користувачі нашої бібліотеки мали можливість особисто поспілкуватися з поетесою у 2015 році та отримати автографи.

Творчість Людмили Пуляєвої

Всього в доробку Людмили чотири книжки:

1. «Несвоєчасність» – перший збірник поезії Людмили;

2. «Друзі мої, заньківчани…» – книга – систематизована збірка інтерв’ю акторів театру ім. Марії Заньковецької;

3. «Тест на вірність» – третя книжка, у якій Людмила вперше пробує себе в якості прозаїка, поряд із віршами публікуються і її оповідання;

4. «Ми ще зустрінемось у часі…» – її четверта книга, збірник поезії, у якому Людмила розмірковує над різними аспектами життя – кохання, рідне місто – Львів, про тварин – братів наших менших, згадує трагедію 11 вересня і вбивство Георгія Гонгадзе, а також багато інших.

Пропоную вашій увазі декілька віршів саме з четвертої – поки що, останньої книги Людмили:

- Нам мало святого розп’яття,

Нам мало живого Христа,

Щоб міг Він за нас відстраждати

І хрест наш нести крізь літа.

Нам мало, що тіло у ранах,

Нам треба в них палець встромить.

Його біль ще нестерпнішим стане,

Із цим болем Він змушений жить.

Нам мало страждань на Голгофі

І вигуків натовпу з площі: “Розпни!”

За двадцять століть не змінились нітрохи

Ні люди, ні думки, ні мрії, ні сни…

- Оте шекспірівське питання

Уже давно нав’язло в горлі.

Життя, надії, смерть, кохання –

Усе зникає в хащах долі.

І б’ються нові покоління

Над тим питанням сотні літ,

Але Христове воскресіння

Дає надію на політ.

Та Гамлети живуть і нині,

І знов запитують уперто

Про сенс життя і про святині,

І зазирають в очі смерті.

А відповідь проста й банальна:

Звичайно – бути! В цьому й суть.

Ну а молитву поминальну

Без нас відправлять як-небудь…

- Хай буде дощ.

Хай буде злива.

Я по бруківці львівських площ

Йду безтурботна і щаслива.

Хай буде радісно і легко,

Хай не торкнеться серця щем,

І нехай близько чи далеко

Хтось також тішиться дощем.

- Затримати в жменьці ще крихітку літа

І крихітку осені в іншій долоні…

Відчути тебе, як гармонію світла,

І на вустах, як сльозинки солоні…

- Вільні думки закатовано,

Закуто в кайдани бажання

І душу перефарбовано

У колір біди та страждання.

Усі почуття арештовано,

За гратами всі сподівання,

Найкращі ідеї зіпсовано

І знищено мрії й кохання.

Та мрії мої не спинити,

Не вбити думки і бажання.

Я буду як завжди, любити,

Я вірити буду в кохання.

- І сонце в долонях, і зорі на віях –

Все було можливо, а ти не повірив,

Що можна до неба дістати рукою,

Що можна у небі зустрітись з любов’ю.

І дощ у пригоршнях, і Вічність в зіницях –

Це було так близько і досі ще сниться,

А ти все віддав забуттю й проминанню,

А ти не повірив у вічне кохання.

А ти не хотів мене в серце впускати,

А ти так боявся мене покохати,

Боявся втрачати безцінну свободу,

Боявся ти сонця, втікав у негоду.

І райдуга в небі тобі без потреби,

Я милуюсь нею вже вкотре без тебе,

І зоряний дощ не для тебе проллється,

Бо серце холодне любов’ю не б’ється.

Дуже рідко в нас час зустрічаються поети і прозаїки – реалісти, саме такою і є Людмила Пуляєва (хоча деяку долю романтики також можна зустріти в її творчості). Тому її вірші і проза прості і зрозумілі для всіх; в них немає сумного песимізму і надмірного пафосу, в них – Життя!