середа, 15 квітня 2020 р.

Поетичне рандеву.



А я поет. Ну так вже сталось.
Хоч прозу й драму теж люблю,
Та у поезії купаюсь –
Вона вплелась в канву мою –

Це цитата із вірша Людмили Пуляєвої-Чижович, яка сьогодні іменинниця!

Користувачі нашої бібліотеки мали можливість особисто поспілкуватися з поетесою у 2015 році та отримати автографи.






Творчість Людмили Пуляєвої


Всього в доробку Людмили чотири книжки:
1. «Несвоєчасність» – перший збірник поезії Людмили;
2. «Друзі мої, заньківчани…» – книга – систематизована збірка інтерв’ю акторів театру ім. Марії Заньковецької;
3. «Тест на вірність» – третя книжка, у якій Людмила вперше пробує себе в якості прозаїка, поряд із віршами публікуються і її оповідання;
4. «Ми ще зустрінемось у часі…» – її четверта книга, збірник поезії, у якому Людмила розмірковує над різними аспектами життя – кохання, рідне місто – Львів, про тварин – братів наших менших, згадує трагедію 11 вересня і вбивство Георгія Гонгадзе, а також багато інших.
Пропоную вашій увазі декілька віршів саме з четвертої – поки що, останньої книги Людмили:

- Нам мало святого розп’яття,
Нам мало живого Христа,
Щоб міг Він за нас відстраждати
І хрест наш нести крізь літа.
Нам мало, що тіло у ранах,
Нам треба в них палець встромить.
Його біль ще нестерпнішим стане,
Із цим болем Він змушений жить.
Нам мало страждань на Голгофі
І вигуків натовпу з площі: “Розпни!”
За двадцять століть не змінились нітрохи
Ні люди, ні думки, ні мрії, ні сни…


- Оте шекспірівське питання
Уже давно нав’язло в горлі.
Життя, надії, смерть, кохання –
Усе зникає в хащах долі.
І б’ються нові покоління
Над тим питанням сотні літ,
Але Христове воскресіння
Дає надію на політ.
Та Гамлети живуть і нині,
І знов запитують уперто
Про сенс життя і про святині,
І зазирають в очі смерті.
А відповідь проста й банальна:
Звичайно – бути! В цьому й суть.
Ну а молитву поминальну
Без нас відправлять як-небудь…


- Хай буде дощ.
Хай буде злива.
Я по бруківці львівських площ
Йду безтурботна і щаслива.
Хай буде радісно і легко,
Хай не торкнеться серця щем,
І нехай близько чи далеко
Хтось також тішиться дощем.


- Затримати в жменьці ще крихітку літа
І крихітку осені в іншій долоні…
Відчути тебе, як гармонію світла,
І на вустах, як сльозинки солоні…


- Вільні думки закатовано,
Закуто в кайдани бажання
І душу перефарбовано
У колір біди та страждання.
Усі почуття арештовано,
За гратами всі сподівання,
Найкращі ідеї зіпсовано
І знищено мрії й кохання.
Та мрії мої не спинити,
Не вбити думки і бажання.
Я буду як завжди, любити,
Я вірити буду в кохання.


- І сонце в долонях, і зорі на віях –
Все було можливо, а ти не повірив,
Що можна до неба дістати рукою,
Що можна у небі зустрітись з любов’ю.
І дощ у пригоршнях, і Вічність в зіницях –
Це було так близько і досі ще сниться,
А ти все віддав забуттю й проминанню,
А ти не повірив у вічне кохання.
А ти не хотів мене в серце впускати,
А ти так боявся мене покохати,
Боявся втрачати безцінну свободу,
Боявся ти сонця, втікав у негоду.
І райдуга в небі тобі без потреби,
Я милуюсь нею вже вкотре без тебе,
І зоряний дощ не для тебе проллється,
Бо серце холодне любов’ю не б’ється.

Дуже рідко в нас час зустрічаються поети і прозаїки – реалісти, саме такою і є Людмила Пуляєва (хоча деяку долю романтики також можна зустріти в її творчості). Тому її вірші і проза прості і зрозумілі для всіх; в них немає сумного песимізму і надмірного пафосу, в них – Життя!


Немає коментарів:

Дописати коментар