Перша українка, яка розповіла світу про Голодомор в Україні 1932-1933 рр. і сама померла від голоду.
МІЛЕНА РУДНИЦЬКА - доктор фiлософiї та голова Свiтового союзу українок, яка домоглася аби питання Голодомору в Україні винесли на розгляд Лiги Нацiй та Мiжнародного Червоного Хреста. Вона була першою, хто розповiв свiтовi про цю трагедiю.
Народилася Мiлена 15 липня 1892 року у Зборовi на Тернопiльщинi. Пiсля раптової смертi батька у 1906 р. її мати з дiтьми переїхала до Львова. Початкову освiту Мiлена здобула вдома, згодом навчалася у класичній гiмназiї у Львовi та на фiлософському факультеті Львiвського унiверситету, де отримала диплом учителя фiлософiї i математики. Продовжила навчання у Вiдні.
Мілена вийшла заміж за Iвана Лисяка, адвоката та економiста, талановитого журналiста-редактора. У роки Першої свiтової вiйни їхня оселя у Відні була центром зустрiчей української еміграційної елiти. Зокрема, постiйним гостем був Євген Коновалець.
Професiйну кар’єру Мiлена розпочала в Учительськiй семiнарiї у Львовi, згодом викладала на вищих педагогiчних курсах. Наприкiнцi 1920-х рр. вона залишила працю вчительки й цiлком присвятила себе громадськiй та полiтичнiй роботi.
Будучи здiбною органiзаторкою, очолювала низку жiночих рухiв та об’єднань. Зокрема, працювала в центральнiй управi Союзу українок у Львовi, Українському жiночому конгресi у Станiславовi, презентувала український рух на мiжнародних жiночих конгресах.
У 1928 року Мiлена очолила Союз українок i стала делегаткою Сейму Польщi вiд Українського нацiонально-демократичного об’єднання (УНДО). У парламентi вона смiливо й наполегливо захищала українську націю:вiдважно критикувала польську владу за переслiдування української культури, руйнування української школи й Церкви, засуджувала пацифiкацiю українцiв на початку 1930-х рокiв.
У час Голодомору вона була заступником голови Українського громадського комiтету рятунку України у Львовi, головним завданням якого було розповiсти свiтовi про масовий голод на українських землях у складi СРСР та органiзувати масштабну допомогу голодуючим. Члени комiтету провадили просвiтницько-органiзацiйну дiяльнiсть: писали до мiжнародних органiзацiй, засновували комiтети допомоги українським селянам, зверталися до свiтових полiтичних дiячiв, влаштовували мiжнароднi конференцiї та зустрiчi. Сама Мiлена була однiєю з тих, хто активно органiзовував допомогу потребуючим.
За сприяння міжнародних жiночих органiзацiй та пiдтримки впливових українських полiтичних дiячiв за кордоном їй вдалося переконати президента Лiги Нацiй — прем’єр-мiнiстра та мiнiстра закордонних справ Норвегiї доктора Югана-Людвiга Мовiнкеля — винести питання допомоги голодуючим України на обговорення Ради Лiги Нацiй.
29 вересня 1933 року в Женевi вiдбулося засiдання Лiги Нацiй за участі 14 держав. Пiд час засiдання Мiлена разом з iншими представниками української делегацiї очiкувала результатiв у коридорi палацу Вiльсона, тодiшньої резиденцiї Лiги Нацiй. Пiсля кiлькагодинного обговорення стали вiдомi деталi. Президент Мовiнкель чотири рази брав слово, щоб переконати представникiв країн-учасниць у важливостi допомоги жителям України. Вiн заявив, що норвезький народ готовий на найбiльшi жертви, щоб допомогти голодуючим, i закликав великi народи до мужнього виступу й жертовностi. Проте представники великих держав були зацiкавленi у спiвпрацi з СРСР i не пiдтримали заклику Мовiнкеля. Вони аргументували це тим, що СРСР не є членом Лiги Нацiй, i, таким чином, голод — внутрiшня проблема країни.Але більшість проголосувало "проти".
У грудні 1933 року Мiлена Рудницька виступила на мiжнароднiй конференцiї у Відні з закликом чинити тиск на радянську владу. Проте прихильники СРСР заперечували масовий голод в Українi, усiляко замовчували будь-яку правдиву iнформацiю.
Пiзнiше з болем у душi Мiлена Рудницька у своїй працi “Боротьба за правду про Великий Голод” напише: “Двадцять п’ять рокiв тому, навеснi 1933-го року, масовий голод на Українi, зорганiзований Кремлем для зламання опору українського селянства проти колективiзацiї та для приборкання непокiрливого українського люду, дiйшов був до вершкового пункту… Уся Україна, вздовж i впоперек, була дослiвно вкрита трупами… Нема сумнiву, що Великий Голод був найбiльшою катастрофою, яку Україна пережила протягом усiєї своєї iсторiї”.
Мiлена Рудницька впродовж усього життя невтомно пропагувала українську iдею в Європі, працювала в рiзних жiночих рухах. Свiй талант патрiотка виявила й у царинi лiтератури, написавши низку публiцистичних праць.
Але постійним і пекучим болем Мілени було усвідомлення, що тоді, в 1933 році, українців можна було врятувати від голодної смерті, але через небажання лiдерів великих європейських країн, цього не відбулося. Очевидно, тому у вiцi 83 рокiв вона свiдомо вiдмовилася вiд їжi. Померла 29 березня 1976 року в Мюнхенi, де й була похована. Пiсля проголошення Україною незалежностi, у 1993 роцi її перепоховали у Львовi в родиннiй гробницi на Личакiвському цвинтарі.
.jpg)
