середу, 22 квітня 2020 р.

                            День Землі.


Мама замовила - діти отримали.
Звернулася до мене Іванка Драбич з проханням підібрати книги для її дітей.Зробивши добірку літератури віддала мамі.І ось результат.Дякую Іванці за виховання читайликів! Шановні батьки я чекатиму на Ваші замовлення.




    Юні друзі!
Поки ви на карантині ,я створила для вас казковий міні-театр"Граємось у казку"Після карантину ми з вами обов'язково зіграємо у ваші улюблені казки.


                  


Дитячі письменники, які змінили світ

Їхні казки читають дітям на ніч в усьому світі. Проблематика їхніх творів та гумор їхніх героїв близькі й зрозумілі і дітям, і дорослим. Їхні твори намагаються втілити режисери різних поколінь в кіно та на сцені. Їхнє ім’я назавжди вписано в історію світової культури, як тих, хто сказав щось нове у дитячій літературі. Хтось із них жадав слави в амплуа дорослого письменника, однак саме наївні казки для дітей принесли їм всесвітнє визнання. Про видатних дитячих письменників, чиї твори змінили світ, у сьогоднішній добірці.



Льюїс Керрол (1832–1898)
англійський письменник, математик, філософ, який влаштував «божевільне чаювання»

Його справжнє ім’я – Чарльз Доджсон. А його життя змінила маленька дівчинка – Аліса Ліддел. Саме доньку декана коледжу Крайст-Черч при Оксфордському університеті вважають прототипом Аліси з Країни Див. У 1850-х роках Доджсон став близьким другом сім’ї Лідделів і чимало часу проводив з їхніми дітьми. 1862 року під час прогулянки на човні десятирічна Аліса попросила його скласти історію для неї та її сестер. Доджсон, який і раніше не раз вигадував для них казки, погодився й розказав дівчатам історію про пригоди маленької дівчинки у Підземній Країні, куди вона втрапила через нору Білого Кролика. Головна героїня багато в чому нагадувала саму Алісу Ліддел, а другорядні персонажі – її сестер Лорін та Едіт. Згодом Аліса, яку так захопила ця історія, наполягла, щоб Доджсон записав її. Першу версію книжки під назвою «Пригоди Аліси під землею» він подарував самій Алісі. Вперше під псевдонімом Льюїс Керрол «Аліса в Країні Див» була опублікована 1865 року. Через шість років була видана друга книжка – «Аліса в Задзеркаллі».



Професор математики, логік і філософ створив твір, подібних якому світ не знав. Пародії, абсурдизми, гра слів, сатиричні натяки, філософські алюзії – усе це вмістив у себе дитячий роман-казка про Алісу в Країні Див, яку вже друге століття аналізують не лише літературознавці, але й лінгвісти, математики, психологи. Залишається спірним, наскільки цей твір є дитячим. Однак той факт, що «Аліса в Країні Див» змінила уявлення про жанр фентезі, безсумнівний. Алюзії на «Алісу» можна зустріти не лише в літературі, але й кінематографі, як-от Божевільний Капелюшник у коміксах про «Бетмена» чи згадки про чарівні кольорові пілюлі в «Матриці».

Варто почитати:
- «Аліса в Країні Див»
- «Аліса в Задзеркаллі»

Варто подивитися:
- «Аліса в Країні Чудес» (2010), фільм
- «Аліса в Задзеркаллі» (2016), фільм


Ганс Крістіан Андерсен (1805–1875)
данський письменник, найвідоміший казкар

Він народився на данському острові Фюн в родині шевця та прачки. Однак з дитинства вважав, що його батько королівського роду, і вже у дорослому віці розказував у своїй біографії, що нібито грався з принципом Фредеріком, майбутнім королем Данії. З дитинства він був замкнутий, нервовий і хворобливий, проте це компенсувалося увагою та любов’ю батьків. Батько, попри свою бідність, був людиною начитаною і зміг прищепити любов до книжок і Гансові. Особливо запам’яталися хлопчикові вечірні читання при тьмяному світлі лампадки. Згодом він переїде до Копенгагена, спробує себе в драматургії і в жанрі дорожніх нотаток. Однак справжню славу мрійливому хлопцю з багатою фантазією принесуть саме казки, перші з яких вийдуть у збірці «Казки, що були розказані дітям». Загалом за життя він напише їх понад 150. Побачивши здаля його худу високу незграбну постать, діти бігтимуть вітатися з казкарем. Він багато де мандруватиме й залишить по собі детальні дорожні замальовки. Андерсен сам усособлюватиме те Гидке Каченя, з якого виріс до найвідомішого у світі казкаря, з чиїми історіями батьки в усьому світі вкладають дітей спати. А його Русалонька й взагалі стане символом Данії.



Згодом саме його ім’ям буде названа одна з найпрестижніших літературних премій, здобути яку мріють всі казкарі світу. Премію Ганса Крістіана Андерсена називають «Малою Нобелівською премією» і вручають за видатний внесок у розвиток дитячої літератури найкращим письменникам і художникам-ілюстраторам дитячої книги у день народження казкаря – 2 квітня, раз на два роки. Лауреатами премії свого часу були не менш відомі казкарі Астрід Ліндґрен, Туве Янссон, Джанні Родарі.

Варто почитати:
- «Снігова королева»
- «Русалонька»
- «Дикі лебеді»

Варто подивитися:
- Дівчинка з сірниками (2006), мультфільм
- Дівчинка з сірниками (2013), фільм


Алан Мілн (1882–1956)
англійський письменник, «батько» Вінні Пуха

Він прокинувся знаменитим 1926 року, коли на вітринах лондонських книгарень з’явилася дитяча книжка «Вінні Пух», хоча аж ніяк не мрія про славу дитячого письменника. На той час Мілн уже був знаним драматургом та фейлетоністом Англії. Однак саме історія, яку він вигадав для свого сина Крістофера Робіна, назавжди визначила його подальшу письменницьку долю. Він ще встигне зненавидіти своїх плюшевих героїв – ведмедика Пуха, Паця, віслючка Іа-Іа, Тигру, Кенгу – як і Крістофер Робін зненавидіти казку, яку його батько зробив надбанням усіх дітей у світі.



Родина Мілнів не була ідеальною. Дружина Алана, Дафна, не приховувала, що вийшла за чоловіка з розрахунку. Вони хотіли дівчинку Розмарі, однак народився хлопчик, якого назвали Крістофер Робін. На перший день народження Біллі Муна (як його називали батьки) Алан подарував синові плюшевого ведмедика. Саме цей ведмедик, а також справжня ведмедиця Вінні з лондонського зоопарку надихнули Мілна на створення книжок, де головним героєм є наївний довірливий ведмедик Вінні Пух та його кумедні лісові друзі. Відтоді йому так і не вдалося зажити слави письменника, який пише твори і для дорослих. Однак його дитячі казки про кумедних героїв, відомих сьогодні кожній дитині, ще довго тішили понівечене двома війнами суспільство, яке втратило віру в усе добре й світле.



«Вінні Пух» займає 7-му сходинку у рейтингу «200 найкращих книг за версією BBC», а ведмедик Вінні є одним із найвпізнаваніших героїв дитячих творів. Щорічно тисячі дітей приходять до Нью-Йоркської публічної бібліотеки подивитися на іграшки Крістофера Робіна.

Варто почитати:
- «Вінні Пух і всі-всі-всі»

Варто подивитися:
- «Вінні Пух» (2011), мультфільм
- «Прощавай, Крістофере Робін» (2017), фільм
- «Крістофер Робін» (2018), фільм


Доктор Сьюз (1904–1991)
американський письменник, художник, аніматор

Теодор Сьюз Гейзел, більш відомий як Доктор Сьюз, є одним з найбільш продаваних дитячих письменників в англомовних країнах. 1980 року він отримав від Американської бібліотечної асоціації Медаль Лори Інглз-Вайлдер за «довготривалий внесок в дитячу літературу», а 1984-го – спеціальну Пулітцерівську премію за «півстолітній внесок в освіту і розвиток американських дітей та їхніх батьків». З книжками Доктора Сьюза діти вчаться читати. Його персонажі – Ґрінч, Кіт у Капелюсі, Лоракс – вже стали культовими в англомовних країнах та популяризовані на весь світ кіностудіями.



У публікації його першої книжки йому відмовляли десятки редакцій, допоки його твір не взяли у Random House. Якось у 50-х роках Доктору Сьюзу запропонували створити книжку для шести-семирічних дітей, які вже опанували техніку читання, однак ще не володіють нею повною мірою. Для цього у видавництві йому запропонували для тексту 250 найуживаніших слів, з яких Доктору Сьюзу вистачило 220. Так він написав книжку «Кіт у Капелюсі», яка мала такий шалений успіх, що автору довелося продовжити серію про величезного кота у капелюсі, який прийшов одного дня до Ніка й Саллі, що залишилися самі вдома. Однак найвідоміший для українських читачів герой – зелений злодій Ґрінч, викрадач Різдва. Віршовану книжку «Як Ґрінч украв Різдво!» 2007 року внесли до списку «100 найкращих книг для дітей», а 2012-го – до списку 100 найкращих ілюстрованих книг усіх часів за версією School Library Journal.
Варто почитати:
- «Про Грінча, який украв Різдво!»

Варто подивитися:
- «Як Ґрінч украв Різдво» (2000), фільм
- «Хортон» (2008), мультфільм
- «Лоракс» (2012), мультфільм
- «Ґрінч» (2018), мультфільм


Астрід Ліндґрен (1907–2002)
шведська дитяча письменниця, «мама» Карлсона і Пеппі Довгапанчоха

Вона належить до одних з найбільш перекладених авторів. У світі продано понад 165 млн її книжок більш ніж 60 мовами. Ліндґрен подарувала світові милого товстого чоловічка з пропелером на спині та любов’ю до їжі;  руду шалену дівчинку з кісками, доньку капітана, яка живе разом з мавпочкою паном Нільссоном і конем; дівчину-розбійницю Роню й капризну бешкетну Лотту. Її добрі й смішні герої близькі читачам різних культур, адже простими словами нагадують дорослим, що й вони колись були дітьми, а до дітей промовляють їхніми ж проблемами, радощами й переживаннями. Більшість героїв Астрід Ліндґрен – справжні борці за справедливість, і якщо не силою, то хоча б своєю веселістю й дотепністю.



Вона народилася в родині фермерів й провела дитинство в атмосфері любові, у близькості  до природи. У 18 років Астрід завагітніла від одруженого редактора місцевої газети «Wimmerby Tidningen», де працювала журналісткою. Саме ця подія та її переїзд до Стокгольма, як згадувала письменниця, були найпереломнішими у її житті. Після сина Ларса у вже одруженої Астрід народилася донька Карін. Саме для неї Ліндґрен вигадала історію про чудернацькі пригоди «Пеппі Довгапанчоха», щоб розважити доньку, яка в дитинстві часто хворіла. Ім’я героїні вигадала сама дівчинка. Відтоді рудоволосу Пеппі знають в кожному домі, а казки Астрід Ліндґрен отримують нове втілення в екранізаціях і театральних постановках.

Варто почитати:
- «Пеппі Довгапанчоха»
- «Малий та Карлсон, що живе на даху»
- «Лотта з Бешкетної вулиці»
- «Роня, донька розбійника»
- «Міо, мій Міо»

Варто подивитися:
- «Пеппі Довгапанчоха» (1997), мультфільм
- «Бути Астрід Ліндґрен» (2018), фільм


Туве Янссон (1914–2001)
фінська письменниця, художниця, «мама» мумі-тролів

Її мумі-тролів можна побачити в усіх куточках світу – від власне книжок до чашок з героями та іграшок. Усе своє життя вона присвятила письменницькій та художній діяльності. Туве Янссон народилася у Гельсінкі у творчій родині: її мати була художницею та графічною ілюстраторкою, батько – скульптором. Її брати та сестри теж стали художниками. Дитинство Туве провела на острові у Фінській затоці, в 50 км від міста. У 14 років вона написала та проілюструвала свою першу книжку. Згодом вчилася в Стокгольмі, Гельсінкі та Парижі на графічного дизайнера, ілюструвала книжи та журнали, створювала комікси.



Перша книжка Туве Янссон про мумі-тролів побачила світ 1945 року у часи Другої світової. Авторка зізнавалася, що хотіла в темні часи написати щось невинне й наївне. Згодом вона написала ще кілька книжок про мумі-тролів, які продали багатомільйонними накладами по всьому світу. Однак свого першого мумі-троля Янссон намалювала ще в дитинстві, граючись з братом. Згодом замість підпису авторка малювала маленьку фігурку мумі-троля. Багато часу Туве також присвячувала й театру, де брала участь у постановках вистав за казками про мумі-тролів. Окрім дитячих, Янссон написала шість романів та п’ять оповідань для дорослих, серед яких мудра й глибока «Літня книжка». Те, чого ви не знали про Туве Янссон 



                                Книжкова інсталяція:"Великодній кошик порад".
Як спекти смачну пасочку, що покласти у кошик,чим здивувати рідних,як створити гарну писанку?У вас питання у нас відповідь. Усе це у кошику порад.
Спілкуємося он-лайн режимі.

           






                                                  Улюблений автор  підлітків.



Рік Європи в Україні. Мандруємо разом.

Подорож 2.ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО АВСТРІЮ


Австрія (нім. Österreich) — держава в Центральній Європі. Це одна з найбільш забезпечених і спокійних країн Європейського союзу, яка не має виходу до моря і межує зі Швейцарією і Ліхтенштейном на заході, Німеччиною і Чехією на півночі, Словаччиною та Угорщиною на сході, Словенією та Італією на півдні.

Австрія — це федеративна парламентська республіка, яка складається з 9 федеральних земель. Офіційною мовою є німецька. Більшість населення — католики. Австрія — в минулому це серце могутньої імперії Габсбургів, яка займала величезну частину Європи й підпорядкувала більшість сусідніх держав. Це один з культурних центрів європейського континенту і гавань західних музичних традицій. Це країна приголомшливої природи — від засніжених і покритих лісом величних Альп до витонченого Дунаю і крижаних печер Айсризенвельта. Австрія приваблює своєю багатою культурною спадщиною, величною архітектурою Відня та Зальцбурга, приголомшливими природними пейзажами та спокійною, доброзичливою атмосферою.
 Корисна інформація про Австрію
 Офіційна мова — Німецька
. Валюта — євро. Віза – шенгенська.
Рівень життя – дуже високий.
Населення – понад 8.8 млн чоловік.
Площа – 83 879 кв. м.
Столиця – Відень.
Часовий пояс +1.
Форма правління – федеративна парламентська республіка
. Понад 70% населення – католики.
 Електрична мережа має напругу від 220 до 230 В, 50 Гц.
 Хорошим тоном буде залишити чайові в розмірі 5-10% від суми, за умови, звичайно, що Вам все сподобалося.
 Австрія – одна з найбезпечніших країн у світі з дуже низьким рівнем злочинності. Банкомати в Австрії називаються Bankomat. Вони широко поширені й зняти гроші можна навіть в невеликих селах. Майже всі магазини та ресторани приймають банківські карти.
Прапор Австрії Прапор Австрії –  являє собою прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2: 3, що складається з трьох рівновеликих горизонтальних смуг – верхньої червоної, середньої білої та нижньої червоної.

Географія і природа Австрія — це гірська країна, яка не має виходу до моря. Гори займають понад 70% території, а 2/3 розташоване на висоті понад 500 метрів над рівнем моря. Більшу частину території країни займають ліси. Передгір’я вкриті листяними лісами (бук і дуб), а в горах переважають хвойні (ялина, ялиця, модрина, кедр). Вище розташовуються альпійські луки й льодовики. Найвища вершина Австрії — гора Гросглокнер (3798 м). Ліс в австрійських Альпах Австрію можна умовно розділити на три географічні області: більшу частину займають Східні Альпи, інша частина — це передгір’я, богемський ліс (Бемервальд) і долина Дунаю і, нарешті, найменша частина — Віденський басейн (частина Середньодунайської рівнини). 


Австрія регулярно входить в трійку кращих європейських країн за рівнем життя. Відень – одне із найкращих міст світу для проживання. Література в цій країні теж повинна бути, як мінімум, цікавою. Так це чи ні – спробуємо з’ясувати на прикладі 10-ти вибраних книг австрійських письменників.


Життєпис, у якому описано долі двох видатних жінок. Одна з них – королева Шотландії Марія Стюарт, яка хотіла правити і Англією. Друга – англійська королева Єлизавета. Марія в першу чергу керувалася покликом серця, а вже потім використовувала аргументи розуму. Єлизавета була хорошою правителькою, але нещасною жінкою, котрій не вдалося пізнати радість від взаємної любові й материнства. Основа книги – протистояння видатних, розумних, хитрих і сміливих королев, кожна з яких заплатила свою ціну за владу.
Збірка текстів від «батька психоаналізу», в яких він описав певні періоди свого життя. Значну увагу автор виділив проблемам, які йому вдалося вирішити завдяки психоаналізу. Фрейд також назвав труднощі, з якими зіштовхнувся під час популяризації власних теорій. Автор із самого початку писав тексти, розраховані на широке коло читачів, не вдаючись в тонкощі науки. Тож, суть може вловити кожен.


Збірка поезій найвидатнішого австрійського поета – Р.М. Рільке. Його вірші стали класикою не тільки в Австрії, а й у всьому світі. У книзі представлені роботи поета і в оригіналі (німецькою мовою), і в перекладі українською. Для українського читача вірші Рільке відтворював вітчизняний поет Мойсей Фішбейн.
У цій книзі опубліковані листи видатної поетеси Інґеборґ Бахман і німецькомовного поета з українським корінням Пауля Целана. Літератори познайомилися у повоєнному Відні 1948 року. Бахман жила й працювала в столиці Австрії, а Целан перебував у місті тимчасово. Через місяць після знайомства поет поїхав до Парижу. Літератори почали листуватися. Спочатку це були поодинокі, нерішучі листи, які з часом переросли в цілий епістолярний роман, наповнений драматичними фазами в людських стосунках.


Усе своє доросле життя Герольд Плассек вважав себе невдахою. Сім’ї у чоловіка не було, а робота не приносила ніякого задоволення. Життя головного героя різко змінилося після появи колишньої коханої. Жінка повідомила Плассеку, що в нього є 14-річний син. Герольд повинен деякий час провести з хлопцем і не може відмовитися від своїх зобов’язань. Згодом виявляється, що підліток Мануель став справжньою знахідкою для батька. Хлопець почав приносити Герольду удачу, та ще й допоміг йому в розслідуванні детективної історії.
Події в романі відбуваються через 25 років після закінчення Другої світової війни. Американці окупували німецьке місто Моор, жителі якого мають робити тільки те, що їм наказують. Повоєнна Німеччина в романі Рансмайра – це гротескний світ вини, депресії та розпачу. В цьому вимірі поміж тисяч людей живуть троє головних героїв. Усі вони – жертви, та кожен із них має свою стратегію виживання.


Книга – опис останніх 18 годин життя знаменитого автора «Енеїди». Читач може провести ніч і частину дня разом із Верґілієм, поринувши в його роздуми й видіння. В останні години свого життя видатний представник філософської прози багато чого переосмислив і переглянув уже пройдений шлях. Верґілій став першим письменником, хто провістив настання християнської доби через літературу. 
У Римі, на площі П’яца Віторіо Емануеле розташований ринок. З одного боку розкладені овочі, фрукти, риба й м’ясо, а по іншу сторону стоять галасливі продавці, ходять покупці й жебраки. На фоні цього неможливо не помітити Піколето – сина торговки інжиром. Юний і вродливий хлопець притягує до себе не тільки покупців, й а інших численних персонажів. З появою Піколето історія звичного для Риму дня поступово переходить в повноцінний літературний сюжет із драматичною кульмінацією.


У центрі роману – людина зі зміненою свідомістю. У своєму найвідомішому і, можливо, найскандальнішому творі Бернгард зачепив проблеми, що хвилюють не тільки австрійців. Книга стала довгим і багаторівневим оповіданням про людську гідність і страждання. Автор через головного героя також хотів показати, що історія не завжди достойна того, щоб на неї рівнятися.
Одного разу головний герой випадково надів на себе чужого капелюха. Вже пізніше чоловік побачив на головному уборі напис, який свідчить про те, що власником капелюха є Атанасіус Пернат. Після цього оповідачеві почали снитися дивні сни, в яких він був Пернатом – різьбярем із єврейського гетто в Празі. У снах головний герой пережив багато різних історій, після чого вирішив знайти володаря того самого капелюха. Та згодом виявилося, що сни оповідача відтворювали не реальність, а давно минулі часи. 




15 культових українських книжок, які повинен прочитати кожен


Днем неофіційної смерті української радянської літератури слід вважати 25 серпня 1991 року. Це не буде помилкою й перебільшенням. Письменники з квитками Компартії України очолили національно-визвольний рух та пішли в політику, не ставши в ній авторитетами. Натомість лідерами думок у царині культури бути перестали.
Їх замінили мертві, точніше – загиблі від рук радянського режиму митці, котрих почали видавати чим далі, тим активніше, а читачі тамували культурний голод та заповнювали білі плями в літературній самоосвіті. А з проголошенням Незалежності консервативний soviet style замінили й витіснили модерн та постмодерн.
Визначення «український бестселер» – помилкове, бо великі тиражі хіба що снилися письменникам, котрі сформували обличчя української літератури часів Незалежності. До 2011 року в Україні розмітали, мов гарячі пиріжки, лише українську версію «Гаррі Поттера».
Потім Василь Шкляр своїм «Чорним вороном» задав найвищу на сьогодні тиражну планку – 300 тисяч проданих копій. Її дотепер не подолав навіть той, кого вважають модним та популярним.
Проте Україна й тут іде особливим шляхом: книжковий простір формують не тиражі, а книга, про яку говорять у культурному середовищі, не завжди потрапляє в інформаційний простір. Нижче – перелік книжок, без яких неможливо уявити актуальну українську літературу. Частина з них сформувала, без перебільшення, перше покоління українців, народжених не в СРСР.
1. Юрій Андрухович. «Рекреації» (1992)

Доказ того, що нова література в Україні почалася не з книжки, а з журнальної публікації. Перший номер журналу «Сучасність» за січень 1992 року, де надрукували «Рекреації» – перший зразок великої прози Юрія Андруховича (до того відомий як поет, автор циклу «армійських» оповідань та учасник поетичної групи «Бу-Ба-Бу») швидко став бібліографічною рідкістю.
Його крали з бібліотек, з нього робили ксерокопії на рідкісних тоді копіювальних машинах.
Історія про друзів-поетів, котрі їдуть на мистецький фестиваль у карпатську глибинку, де пиячать, матюкаються й взагалі поводяться не так, як прийнято в порядному товаристві, набула культового статусу. Але публікація образила кращі почуття спонсорів із діаспори.
Шалений успіх «Рекреацій» в культурному середовищі став одночасно початком кінця успіху «Сучасності» в Україні – журнал поступово втрачав фінансування.
Книгою роман Андруховича разом із не менш скандальною «Московіадою» побачив світ 1997 року.
2. «Улюблені вірші». Під редакцією Івана Малковича (1994)
І хай не здивує та не збентежить нікого згадана в переліку дитяча книжка. Зібравши кращі українські вірші для дітей та переспівавши українською кращі іноземні, ще й подбавши про якісні, тепер уже – еталонні ілюстрації, поет та видавець Іван Малкович відразу завербував на бік українського слова найвдячнішу та найперспективнішу аудиторію – дитячу.
Книжка перетворилася на проект: до неї додавалися спершу – аудіокасета, потім – CD, де вірші звучать у виконанні Богдана Бенюка.
Згодом було «Міні-диво», книжечки за 1 гривню. Сьогодні є «Улюблені вірші-2», куди додаються твори сучасних авторів. Без цієї збірки важко уявити нині навіть питомо російськомовну родину.
3. Оксана Забужко. «Польові дослідження з українського сексу» (1996)

Перший прозовий твір поетеси й філософа Оксани Забужко, розділи якого друкувалися в газеті «На екранах України». Книжка кишенькового формату зі словом «секс» у назві насправді не переспів «Кама-сутри», а навпаки – про відсутність її, як і традиційного сексу, в житті освіченої українки.
Великий, безперервний, майже на двісті сторінок, монолог жінки починається як спогади про невдалі стосунки поетеси й художника, а завершується невтішним діагнозом: всі українські чоловіки – інфантильні, ні на що не здатні соціопати та моральні деграданти.
Роман перевидавався десять разів, став не лише візиткою авторки, а й своєрідним маніфестом жіночого визвольного руху в Україні.
4. Олесь Уляненко. «Сталінка» (1996)

Знову журнальна публікація, знову – «Сучасність», котра вже втрачає позиції. Але автору, Олесеві Уляненку, через неможливість дати повноцінну присуджують спеціально для нього придуману Малу Шевченківську премію.
Його підтримує Павло Загребельний, живий класик і єдиний з радянських авторів, кого успішно видають після 1991-го.
Уляненко описує похмурий світ психіатричної лікарні, по суті – тюрми, та коли тікаєш звідти на волю, різниці жодної не бачиш.
5. Андрій Курков. «Пікнік на льоду» (1997)

Перша публікація – під назвою «Смерть чужого». Герой, безробітний журналіст, пише некрологи на живих людей, після чого вони помирають. Водночас банкрутіє київський зоопарк, і наш герой бере собі під опіку пінгвіна Мишка.
Суміш криміналу, чорного гумору та естетики абсурду, помножена на наполегливість автора, робить цей, не дебютний роман, найвідомішою книгою Куркова на Заході.
Згодом він стає найбільш перекладеним у Європі авторів із колишнього СРСР.
В Україні Куркова через невизначеність та незаповненість жанрових сегментів помилково називають «детективістом».
6. Юрій Покальчук. «Те, що на споді» (1999)

Збірка оповідань на заборонену в СРСР тематику, від подвигу героїв Крут до проблем самотності в великому місті. Об`єднує їх, як зазначено в анотації, густа еротика.
На відміну від своєї землячки Забужко, вроджений волиняк, поліглот, людина з багатою біографією та фанат рок-музики Юрій Покальчук не рефлексує.
У нього все просто й ясно: хто, кого, де, як. Автор доводить натуралізм до небаченої раніше межі, декларуючи в такий спосіб свободу особистості.
У богемних колах текст розходиться на цитати, а новотвори «стрижень» та «підштанці» йдуть у мистецький народ.
7. Лесь Подерв`янський. «Герой нашого часу» (2000)
П`єси Подерв`янського – найцитованіші в колах утаємничених і до виходу їх у вигляді книги. Тепер можна цитувати не з пам`яті, а з писаного. До того ж ненормативна лексика без крапочок.
А саме вона, вжита всякий раз влучно, як характеристика не лише персонажа, а й середовища та доби, стає фішкою драматичних творів. Котрі насправді виконані в манері театру абсурду Ежена Іонеско.
Цього, як і перенесення моделей античного театру на радянську й пострадянську реальність, не всякий помічає.
8. Любко Дереш. «Культ» (2002)

Перший український молодий талант – на момент публікації автору виповнилося 17 років, отже, писаний дебютний роман у 16-дцять. Сам Дереш називає свій дебют у літературі близьким до жанру «фентезі», але там більше стилізованого горору.
Помітні впливи Говарда Лавкрафта і Стівена Кінга. Роман про дорослішання, та герої – старші віком за автора.
Твір, як і автор, стають модними, згодом наступні романи Дереша рекламуватимуть на бордах у метро.
9. Марія Матіос. «Солодка Даруся» (2004)

Поки єдиний випадок, коли найвищою державної нагородою – Національною Шевченківською премією – відзначений роман, справді популярний серед читачів.
Підзаголовок – «Драма на три життя», і авторка пропонує справжню, оголену, безжальну драму. Час дії – підрадянський. Місце дії – буковинське село.
Головну героїню, душевно хвору Дарусю, постійно мучить головний біль. Її бояться люди, і причини треба шукати в дитинстві та юності героїні, які припали на період Другої світової.
Над скаліченими більшовиками долями плачуть, не соромлячись, усі читачі, точніше – читачки. Не ховає сліз і головний читач – тодішній президент України Віктор Ющенко.
10. Люко Дашвар. «Село не люди» (2007)

Перша книга журналіста й кінодраматурга Ірини Чернової, яка взяла собі псевдонім Люко Дашвар. Це – традиції народного роману, написаного до того ж невибагливою, без філологічних кучерів мовою.
Головна героїня роману Катерина — молоде дівча, яке своїм коханням наразилося на сільський самосуд, від чого була змушена втекти до міста.
Там її принижують, гвалтують, і врешті дівчина повертається в село, щоб стати місцевою відункою. Дашвар – золота жила для видавця, дебютний роман розійшовся тиражем у 40 тисяч, кожен наступний тримає планку.
Естетська публіка переконана: купуючи цю та інші книги, українські читачі втрачають смак та деградують. Читачі не звертають на естетів увагу.
11. Василь Шкляр. «Чорний ворон» (2009)

Найтиражніший роман за весь час Незалежності. Цьому сприяв скандал – звинувачення автора в антисемітизмі та ксенофобії. Причому – через півтора року після першого виходу відразу в двох видавництвах.
Роман про героїв Холодноярського повстання звинувачує одіозний міністр освіти Дмитро Табачник, записний українофоб та неприхований прихильник «русского мира». «Чорного ворона» номінують на Шевченківську премію – Шкляр відмовляється, поки Табачник на посаді.
Народна популярність зашкалює. Роман читають ті, хто ніколи раніше не читав українською.
Роман відтворює одну із сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-хроках.
В його основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ. Робота над романом тривала майже 13 років.
12. Сергій Жадан. «Ворошиловград» (2010)

Етапний роман автора, котрий на момент його написання вже сам по собі формував порядок денний в українському літературно-мистецькому житті.
Нібито банальна, звичайна історія про віджату бензоклонку, перетворюється на детально виписану історію звичаїв пострадянської України.
В якійсь момент уже не має значення, де відбувається дія – на Сході чи на Заході. Бо, виявляється, в кожного з нас свій маленький Ворошиловград.
Книга року ВВС цей роман Жадана визнає кращим за десять років існування конкурсу.
У анотації видавництва сказано, що роман «Ворошиловград» — твір жорсткий, меланхолійний та реалістичний.
“Вони приходять і забирають у тебе все, що тобі належить. Вони позбавляють тебе твоєї свободи й твоєї території. Вони забирають у тебе твоє минуле і твою пам’ять. І все, що ти можеш їм протиставити – це свою любов і свою ненависть. Ну, і свої кримінальні навички. Історії українського рейдерства присвячується”.
13. Ліна Костенко. «Записки українського самашедшего» (2010)

Перший прозовий твір живого класика української поезії та взагалі – перша книга, написана нею за двадцять років. Працюючи над романом довго, Костенко від імені 35-річного програміста (хоча правильно називати героя системним адміністратором) показує життя українського суспільства від часів Кучми до «помаранчевої революції».
Рефлексії авторки сприймаються не всіма, роман критикують частіше, ніж хвалять, при цьому за два місяці розходиться 80 тисяч примірників і чи не вперше україномовного автора «піратять».
У романі описується період президентства Леоніда Кучми та Помаранчева революція. Головний герой роману, 35-річний програміст за освітою, який, проте займається обслуговуванням комп’ютерів, а не програмуванням.
Познайомився зі своєю майбутньою дружиною ще під час Революції на граніті. Його батько — відомий перекладач, шістдесятник, що має нову молоду дружину та дуже інтровертованого сина, який фігурує під прізвиськом Тінейджер.
Дружина головного героя — філолог, дослідник Гоголя. Син навчається в школі й товаришує з сусідом Борькою, сином «нового українця». Головний герой веде так звані «Записки», занотовуючи всі катастрофи, замахи, вбивства (наприклад, цинічне вбивство польською поліцією українця Сергія Кудрі) і скандали, про які дізнається з новин.
14. Юрій Винничук. «Танго смерті» (2012)

Один із найпродуктивніших українських письменників написав, як водиться, дуже львівський роман, як і решта його прозових творів. Проте «Танго смерті» з`явилося дуже вчасно: українців накрила хвиля цікавості до власної історії.
А в книзі – історія чотирьох героїв, українця, поляка, німця та єврея, яка поступово перетворюється на сімейну сагу та водночас – на белетризовану історію України ХХ століття.
Фірмова суміш жанрів: авантюрного, любовного, історичного та позажанрового, модерного романів лише додала популярності.
15. Євген Положій. «Іловайськ» (2015)

Твір не документальний. Автор, професійний журналіст, не воював у АТО. Зібравши розповіді тих воїнів, котрі вижили в трагічному Іловайському котлі, котрий вважається початком прямої російської агресії в Україну.
Положій спершу створив на основі кожної окреме оповідання, а потім звів їх докупи, об`єднавши, зшивши невидимими міцними нитками. Ветерани АТО в чесності й реальності описаних автором подій сумнівів не мають.