25 лютого — День української жінки.
Це свято не про квіти.
Не про листівки.
Не про “слабку стать”.
Про силу, яка не потребує гучних слів.
Українська жінка — це не образ з підручника і не вінок на фото. Це мама, яка тримає тил. Це лікарка, що не виходить із чергування. Це військова, яка вночі дивиться в тепловізор і думає про дитину вдома. Це вчителька, що проводить урок під сирену. Це волонтерка, яка знає поіменно десятки бригад.
Вона не завжди усміхнена.
Вона часто втомлена.
Але вона — незламна.
Українська жінка вміє чекати.
Вміє прощатися.
Вміє працювати так, ніби від цього залежить усе.
Бо часто — залежить.
Вона носить у собі історію століть: від княгині Ольги до Лесі Українки, від підпільниць УПА до парамедикинь на передовій. Вона вміє бути ніжною — і смертельно серйозною, коли йдеться про свободу.
День Української жінки.
Її любов — це не слабкість.
Її турбота — це стратегія виживання.
Її мовчання — інколи гучніше за промови.
Сьогодні українська жінка — це не лише берегиня. Це рішення. Це дія. Це вибір не зламатися.
І водночас — це про обійми. Про теплі руки. Про голос, який каже: “Я тут”. Про віру, яка тримає сильніше за броню.
25 лютого — символічна дата. День народження Лесі Українки. Жінки, яка написала: “Я в серці маю те, що не вмирає”.
Ці слова сьогодні — про кожну з нас.
Бути українською жінкою — це не роль.
Це стан.
Це гідність.
Дякую кожній. За витримку. За сміливість. За любов, яка сильніша за страх.
Якщо поряд із вами є українська жінка — скажіть їй сьогодні просте “дякую”. Вона, можливо, ніколи не скаже, як їй було важко. Але вона заслуговує, щоб це почули.
З Днем української жінки 💛💙
























