середа, 18 листопада 2020 р.

 

Виховний захід: « Слово до слова зложиться, мова!»

                          (День писемності та мови).


Цікаво і змістовно пройшов захід у 3 класі Пониковицької ЗОШ . Про чарівність нашої мови, іі  багатогранність,значення для українського  народу розповіла вчитель Н.І.Гутник. Мандрівку у світ писемності  здійснила завідувач бібліотекою с Пониковиця Лариса Гілевич. Діти переглянули відеоматеріал про мову та Нестора Літописця. Щоб зрозуміти , яка наша мова велична, дивовижна для дітей було проведено мовні ігри. Мелодійно лунали вірші про мову.













пʼятниця, 13 листопада 2020 р.

     

Остап Вишня - король українського сміху
.




Цікаві факти з життя Остапа Вишні

В сім'ї Павло був другою дитиною. Очевидці розповідають, що син на вигляд був дуже схожим на матір - рудим і гострим на язик. Односельці розповідали, що Параска добре співала і цікаво розмовляла - жартами-примовками так і сипала.

Гумориста також можна назвати яскравим прикладом того, як безжальна більшовицька система може зломити людський дух. Платою за звільнення з концтабору, де літератор відбув 10 років, для Вишні стало написання контраверсійних фейлетонів з висміюванням діяльності УПА, Степана Бандери, Симона Петлюри та інших. Відразу ж після звільнення Вишня пише фейлетон «Самостійна дірка», паралельно переїжджаючи в престижну квартиру в Києві. Знайомі з Вишнею люди назвали фейлетон «голосом гумориста з могили».

Компанією в полюванні письменникові часто були Максим Рильський і Петро Дорошко. Могла взяти в руки зброю і дружина письменника, стріляла переважно по мішенях.

 

o    у Остапа Вишні було шістнадцятеро рідних сестер і братів

o    за освітою – військовий фельдшер

o    є засновником нового жанру – усмішка. Він писав: «Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» більш українське від «фейлетону»

o    псевдоним "Остап Вишня" вперше з'явився в 1921 році

o    письменника називали "найбільш знаним в Україні після Шевченка і поруч із Леніним"

o    був редактором відомого гумористичного журналу «Перець»

o    найперша книжка, яку прочитав письменник була «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя

o    найближчий друг Остапа Вишні – М. Рильський. Товаришував з М. Хвильовим та М. Кулішем

o    також письменника називають дуже хорошим другом. Відомо, що у 1931 році, після арешту Максима Рильського, не боячись накликати на себе гнів з боку НКВС, Вишня кинувся на допомогу родині поета, поїхав до Києва з Харкова. Після звільнення Рильського з ув'язнення Вишня просто забрав друга до себе додому на кілька тижнів для відпочинку.

 

Про своє покликання в житті Вишня говорив, що хоче тільки, щоб його народ посміхався, щоб хоча б одна зморшка на чолі українців розгладилася. У той же час люди, які знали письменника, стверджують, що після повернення із заслання дуже важко було побачити на обличчі Вишні посмішку, яка насправді виходила б з глибини душі.

У музеї Вишні зберігаються рукописи його творів, а також його листи до Максима Рильського. Однак прочитати послання і твори під силу тільки фармацевтам, робота медиком протягом 10 років в почерку літератора вгадується безпомилково.

Внучка письменника розповідає, що у неї досі зберігаються шахи з хліба, зроблені письменником під час перебування в колонії. Також добре себе почуває древній кущ столітника, який понад 60 років вже прожив. Свого часу з листя цієї рослини Варвара Олексіївна робила чоловікові ліки від виразки.

Помер письменник у віці 66 років, у вересні 1956 року. Проживши 80 років, з яких понад 25 років без чоловіка, 21 січня 1983 роки померла і Варвара Олексіївна. У 77 років вона зіграла епізодичну роль у фільмі Івана Миколайчука «Вавилон ХХ». Поховані чоловік і жінка на Байковому кладовищі в столиці.

 

Пізнавальна мандрівка:"У царстві букв та звуків".

Захід проведено у Народному домі с.Ковпин(зав.Галина Лоза) спільно з бібліотекою с.Пониковиця(зав.Лариса Гілевич).Вірші про мову прочитали:Аліна Шикоряк та Олексій Семенюк.









четвер, 22 жовтня 2020 р.

     Українське намисто: історія українського намиста, різновиди, символіка.

Намисто – одна з найдавніших жіночих прикрас на території України. Численні назви – монисто, буси, коралі, бісери – свідчить про їх довгу історію та велику роль в культурі нашої країни. Для українських жінок це не просто прикраса, значення намиста глибоко символічне. А втім, зараз ви самі це зрозумієте.





Невеликий екскурс в історію нашийних прикрас
Традиція носити намисто сформувалася ще багато століть тому, а це означає, що різноманіття цього декоративного елементу одягу надзвичайно велике. Протягом усієї його історії намисто змінювалося за кольором, формою, матеріалом і навіть за способом носіння. Найперші нашийні прикраси були з кісточок овочів, зерен, скойок (двостулкових молюсків), фруктових плодів гарної форми, а вже згодом їх замінили камінні, металеві та скляні намистинки. Ще пізніше намисто почали виготовляти з дорогих природних матеріалів, таких як корали, бурштин, перли, скло, смальта, гранат. Його могли дозволити собі лише заможні міщанські жінки.
Способи носіння і значення намиста
Спосіб носіння намиста теж відрізнявся в різні часи. Перш за все слід зауважити, що для української жінки вийти на вулицю без намиста – все одно, що вийти голою. Чи то свято, чи храм, чи звичайний день за роботою – шию господині прикрашає низка майстерно вироблених намистин. Адже це, насамперед, – оберіг, захист від злих духів і недобрих людей.
За намистом можна було легко визначити соціальний статус жінки. Що більші намистини і що більше разок у нашийній прикрасі, то заможнішою була панянка: найбідніші мали по 2-3 шнурівки коралів, а багаті – 10 чи 15.
Найпоширеніші види жіночих прикрас на шию
Металеві прикраси
Давні варіанти жіночого намиста робилися з латуні. Вони мали вигляд спіральних трубочок, на які були нанизані монети (для заможніших пань) чи хрестики (мали назву «хрестові згарди»). Крім цього, існували такі різновиди металевого намиста:
салба – нагрудник з тканини, розшитий монетами, на зразок турецьких, татарських та молдовських прикрас. Їх носили на Буковині;
дукач (личман) – прикраса, що мала вигляд монети з бантом. Спочатку використовували австрійські дукати, проте згодом почали брати російські рублі, але стара назва так і залишилася. Таке намисто носили в Центральній та Східній Україні.
Бурштинове намисто
В околицях Києва, на Волині, у Прикарпатті жінки носили намисто зі «щирого» (тобто справжнього) бурштину, оскільки на цих територіях його видобували. Вважалося, що бурштин приносить здоров’я і покращує колір жіночого обличчя. Великі круглі намистини вирізалися ножем і нанизувалися на довгу нитку. Найчастіше таку масивну низку бурштину носили разом з коралами.
Коралі
Чи не найпоширенішим на всій Україні було коралове намисто. Червоні коралі на тлі української вишиванки – це неймовірна краса і вишуканість. Традиція носити коралі, пройшовши крізь віки, збереглася й донині, а тому цей вид прикрас нашию ми можемо уявити найкраще. Рожеві з сірим чи червоним відтінком намистини однакової форми, але різного розміру нанизувалися на шовковий шнурок у певному порядку: великі всередині, а менші – по краях. Червоне коралове намисто, як вірили наші пращури, було наділене магічними властивостями: яскраво червоні намистини на жінці означали, що вона здорова, а тьмяні і сіруваті попереджали про хворобу.
Скляні та перляні буси
Кожна дівчина мріяла про «писані пацьорки». Саме так називалось скляне намисто, яке було надзвичайно дорогим, адже розписані вручну намистини привозили із далекої Венеції. Муранське скло і донині не втратило своєї слави та цінності, а майстри надійно зберігають таємницю його виготовлення. Так само дорого коштувало і намисто із перлів, адже мушлі теж привозили із заморських країв. Скляні та перляні прикраси були привілеєю лише найзаможніших панянок.
Намисто з бісеру
Досить популярними серед українських жінок були плетені стрічки нашию з бісеру. Спочатку він був теж дорогим, адже його привозили з острова Мурано, але коли Чехія почала його масове виробництво, кожна жінка чи дівчина могла дозволити собі одягнути «цятки» (так намисто з бісеру називали на Буковині).








 

неділя, 30 серпня 2020 р.



 

                   Всеукраїнська акція « Сонях памяті»

                        


 

Жовтогарячий соняшник офіційно визначений символом Дня пам’яті захисників України, який відзначається 29 серпня. Сонях пам’яті – це не просто символ історичної мужності українських воїнів, це символ життя України.

                 У цей день підтримали акцію юні жителі с.Ковпин.  Майстер -клас з виготовлення соняшників провела зав.Народним домом Галина Лоза. Про символ Дня пам"яті - соняшник розповіла зав.бібліотекою с.Пониковиця Лариса Гілевич.















            Вшанування памяті захисників України.



    29 серпня, відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

День пам’яті захисників України, на офіційному рівні відзначатиметься лише вдруге. Так, у 2019 році відповідний указ підписав президент України Володимир Зеленський.

Датою вшанування пам’яті захисників України було обрано 29 серпня, оскільки саме цього дня у 2014 році в Іловайському котлі загинуло найбільше бійців за весь час війни на Донбасі.

 Офіційним символом Дня пам’яті загиблих захисників України є жовтогарячий соняшник. Він є уособленням скорботи за загиблими на Донбасі українськими воїнами. У цей час, як відомо, поспівають соняхи, однак збирати їх у серпні 2014 року було складно, адже в цих соняшниках, зокрема, тривали бої й залишалися загиблі українські захисники.

        У пам’яті наших односельчан  назавжди залишаться Роман Козодій (похований у с. Смільне) та Михайло Сосновський.

                           

Роман Козодій.


На могилі Михайла Сосновського.










пʼятниця, 28 серпня 2020 р.

 ЮВІЛЕЙ КНИГИ.

                            Павло Загребельний « Роксолана».






§  Для написання найвідомішого свого твору “Роксолана” Павло Архипович два роки вивчав мусульманські традиції, літературу, Коран, і закони Шаріату. Він навіть спеціально їздив до Туреччини, щоб подивитися на місця, де жила Роксолана. А потім поїхав на її батьківщину в Рогатин.

§  Українська екранізація фільму Павлу абсолютно не сподобалася, він вважав, що Роксолана була набагато більш запеклою та відчайдушною, ніж героїня фільму (в головній ролі Ольга Сумська).

 Роксолана – головна героїня однойменного твору Павла Зегребельного. Ця дівчина зовсім юною потрапила в полон та була продана в гарем султана. У таких умовах вона змогла опанувати себе та домогтися надзвичайних висот. Полонянка Роксолана, яка досягла вершини султанші, певною мірою трансформувала безправне становище жінки, традиційне для мусульманського світу. Росколана мала неймовірну вроду. Це підтверджує її портрет: “Настася успадкувала од батька вогнисте волосся, а від матері – сліпучо-білу шкіру, ніжну й шовковисту не тільки на дотик, а й на самий вигляд. Врода материна не перейшла до Настусі, та дівчина тим і не переймалася, бо вже побачила, який клопіт з тою вродою у її маленької матусі”. Распродажа КОНФИСКАТА! Samsung Galaxy S8 за копейки! Павло Загребельний у романі показує її поступовий духовний та моральний зріст. Якщо під час викрадення її та продажу в гарем тоді ще зовсім юна Настя весела та співуча, то з часом, набираючи влади над Сулейманом та і всією Туреччиною, вона вже зображується як сильна жінка та підступна інтриганка, яка бореться за себе та своїх дітей, за їхнє місце під сонцем, але водночас слабка і любляча. Саме завдяки своїй веселості та співучості Роксолана і підкорила наймогутнішого володаря Туреччини. Не вона запам’яталася Сулейману після першої ночі, а її голос, який не давав спокою йому цілий місяць. Через її сміх Ібрагім не вчинив з нею так, як з рештою дівчат, а вирішивши, що вона незвичайна, віддав до гарему султана. Потрапивши до Стамбулу, дівчина проявляє ще одну рису характеру – сміливість. Вона сміливо відмовляється підходити до Ібрагіма, коли той наказує їй. При першій зустрічі з ним вона сказала, що не рабиня, бо раби працюють, а вона спить та їсть: – Ти рабиня для втіхи та насолод. – Для насолод? Яких же? – Моїх. – Твоїх? – Вона засміялася. – Чи не занадто ти кволий для насолод?. Роксолана називає себе королівською донькою, як колись називав її батько, і просить в Ібрагіма не їжі, а науки. Вперше побачивши ще тоді законну дружину султана Махідевран, Роксолана довго сміється, бо та їй здалася дуже потворною. «Одаліска-сербкиня сказала Настасі, що в Махідевран тут сімдесят служебок. – А в мене буде сто сімдесят, а то й більше! – засміялася Настася». Ця сміливість буде більшати зі зростанням її влади. Поступово вона позбавляється суперниці Махідевран, потім розпускає гарем, що було нечувано до неї. Роксолана почала керувати країною і стала першою в історії Туреччини жінкою, яка сіла на султанський трон. Вона позбулася першого сина падишаха – Мустафи, зруйнувала відносини султана та його матері, знищила Ібрагіма, який колись купив її, одаліску Гульфем, євнуха та всіх, хто ставав на її шляху. Роксолана змогла досягти такого успіху ще завдяки таким рисам, як хитрість і мудрість. Так героїня одружує Ібрагіма з султановою сестрою, щоб зробити його матір добрішою до себе і, таким чином, об’єднавши своїх ворогів, яких потім знищує. Хитрістю вона знищує своїх суперниць Махідевран та Гульфем, законного спадкоємця трону. Роксолана була ще й доброю та співчутливою. Отпримавши доступ до влади вона займається благодійгістю, за її правління в країні було побудовано безліч притулків для бідних та лікарень, було проведено водопровід до Мекки. Роксолана навіть на чужині не забуває про Україну. Вона проявляє патраотизм, коли дає Гасанові гроші на відбудування церков у Рогатині та звільнення з полону українських людей. Вона постійно цікавиться становищем України та переживає за неї. Коли у Стамбулі з’являється польський посол, вона відразу розпитує його про Рогатин та дає доручення поїхати туди й дізнатися про її рідних. Навіть молодшого сина Баязида вона відправляє з Гасаном на Батьківщину, щоб той побачив її рідний край. Вона хоче всупереч чоловікові віддати заміж свою єдину доньку за полоненого козака, який разом зі своїми побратимами хотів підпалити Стамбул. Під час правління Роксолани на Україну припинилися турецькі напади. І це далеко не все, що вона намагалася робити для рідного краю. Роксолана була розумною та освідченою. Її перше навчання забезпечили батьки, хоча на той час це було дуже дорого. На чужині вона продовжувала читати, вивчати мови та поезію. Сулейман підтримував і сприяв їй у цьому. Вона могла проводити ділові переговори з керівниками інших країн та організовувати важливі зустрічі. Розум був однією з її переваг над усіма іншими одалісками гарему. Роксолана була хорошою матір’ю. Вона впадає в глибоку депресію після народження четвертого сина мертвим. Вона народжує дітей з метою закріплення своєї влади над султаном, як робили всі жінки в усі часи до її появи і після. Але додатковим тягарем були нелюдські закони Османської імперії, де султаном Фатіхом було виголошено закон, за яким султаном мав стати лише один син володаря (найстарший), а всі інші його діти чоловічої статі мали бути знищені. Звичайно ж, вона не могла цього допустити. В Туреччині до цього ставилися нормально, але Роксолана так не могла, бо в Україні матері присвячували своє життя дітям. Це було поштовхом до її боротьби, інтриг, які вона здійснювала. Роксолана не змогла вберегти дітей і помирає не через прихід старості, а від виснаження від боротьби за їх життя. Її відчай посилено тим, що султан Сулейман, вихований на османських традиціях, відносно спокійний навіть тоді, коли гинуть один за одним його діти. Отже, усе життя Роксолани – боротьба за виживання та помста. Вона водночас повелителька і рабиня. Роксолана у Загребельного мудра, досвідчена, тверда, а коли треба – ласкава. Вона ніколи не вимагає, а тільки просить; не лютує, а тільки скаржиться; не втручається в султанові справи, а тільки співчуває і допомагає. Вона палка патріотка свого краю, жорстока і смілива та добра й чутлива водночас. Саме оточення та обставини зробили з неї жорстоку інтриганку й лагідну жінку. Завдяки цим рисам вона змогла підкорити не тільки серце наймогутнішого султана, а й півсвіту. Письменник змалював Роксолану як національну героїню, яка сконденсувала у своєму характері найбільш суттєві риси національної свідомості.