середа, 26 січня 2022 р.


Свіча пам’яті: « Горить свіча і пам'ять полумям тремтить»


Хто знищував євреїв в Україні?

До винищення євреїв в Україні нацисти залучали свої сили – поліцію безпеки та охоронну поліцію , спеціальні винищувальні загони , регулярні війська – Вермахт , а також українську допоміжну поліцію , яких набирали переважно з радянських військовополонених.

Одна з перших акцій масового розстрілу відбулася у Кам’янці-Подільському в серпні 1941 року, коли нацисти знищили 23 600 євреїв з числа місцевих жителів та доправлених сюди із Закарпаття угорських євреїв.

Такої ж тактики дотримувалася спочатку і румунська влада – євреїв Буковини і Бессарабії депортували на схід до смуги між Дністром та Південним Бугом, де вони, якщо не були розстріляні, то помирали від хвороб і холоду.

До січня 1942 року нацисти, часто за допомогою місцевих поліцейських підрозділів, зганяли і розстрілювали на околиці міст єврейських мешканців найбільших міст та навколишніх сіл.

·        У Рівному розстріляли близько 17 000;

·        у Вінниці – 15 000;

·        у Хмільнику – 8 000;

·        у Проскурові (Хмельницькому) – 7 000;

·        в Острозі – 5 500.

·        У Бердичеві мешканців ґетто спочатку морили голодом, а потім вивезли на аеродром і розстріляли, поки в місті відбувався організований німцями музичний фестиваль. Так загинуло 15 000 євреїв;

·        У Луцьку в серпні розстріляли 14 700. На сході України картина винищення євреїв була схожою;

·        У Сталіно (Донецьку) загинуло 20 000 євреїв;

·        12 000 знайшли свою смерть у Дробицькому Яру поблизу Харкова.

Розстріли у Бабиному Яру

Окремою трагічною сторінкою Голокосту в Україні стало винищення столичних євреїв у вересні 1941 року.

Увійшовши до Києва, німецьке командування наказало всім євреям зібратися на Лук’янівці з усіма речами і цінностями. Звиклі коритися наказам влади, відірвані від джерел інформації та обдурені пропагандою, євреї прийшли, очікуючи, що їх депортують. Натомість у них відібрали одяг і речі, вишикували над урвищем Бабиного Яру та впритул розстріляли з автоматів.

Кожен німецький стрілець мав помічника, який приносив патрони. Щоп’ятнадцять хвилин солдати, які стріляли, чергувалися. Були випадки, коли офіцери відмовлялися брати участь у стратах, тоді їх переводили в охорону, але не карали.

За два дні розстрілів, 29–30 вересня 1941 року, було вбито 33 771 людину. Протягом двох років окупації до Бабиного Яру було привезено і знищено ще приблизно стільки ж. До війни єврейське населення Києва складало понад 200 тисяч євреїв. З початком військових дій на території СРСР дехто зміг евакуюватися на схід, частина пішла на фронт, а більшу частину тих, хто залишився в місті, розстріляли. У Бабиному Яру продовжували розстрілювати і після 30 вересня.

Першими 27 вересня 1941 року нацисти вбили 752 пацієнтів психіатричної лікарні імені Івана Павлова, розташованої поблизу Бабиного Яру. У жовтні вбили понад 17 тисяч осіб, серед них – ромів, православних священників, радянських підпільників, військовополонених. У Сирецькому концентраційному таборі, що прилягає до Бабиного Яру, загинули щонайменше 25 тисяч осіб.

У серпні-вересні 1943 року, відступаючи з Києва, нацисти намагалися приховати масштаби своїх злочинів, спаливши десятки тисяч тіл. На привезених із Німеччини спеціалних машинах перемелювалися кістки, розсипаючи попіл околицями Бабиного Яру.

Попри всю ефективність конвеєру винищення євреїв в Україні, – за пів року було вбито щонайменше пів мільйона людей, – нацисти зрозуміли, що їхніх потужностей не вистачає для того, щоб перетворити всю територію Європи на – «вільну від євреїв». До того ж залучення військових до масових розстрілів погано впливало на бойовий дух армії. Один з організаторів розстрілів у Бабиному Яру, Курт Вернер, поставши перед судом в Нюрнберзі, розповідав, що виконувати таку «брудну роботу» коштувало «чималих нервів» німецьким офіцерам.

Тому на Ванзейській конференції у січні 1942 року розробили механізм «остаточного розв’язання» єврейського питання шляхом створення таборів смерті на території окупованої Польщі – Аушвіц-БіркенауБелжецТреблінка, куди відправили і сотні тисяч євреїв Галичини. Але більшість євреїв на сході вирішили продовжувати знищувати на місці.

 

 

У книзі вміщено свідчення тих, хто пережив одну з найжахливіших трагедій в історії людства – штучний голодомор-геноцид 1932–1933 рр., спрямований на винищення українського народу. Спогади, зібрані впродовж багатьох років, доповнені документальними матеріалами й свідченнями про голодомор 1946–1947 рр., дають змогу побачити дію страхітливого механізму знищення українського селянства, відновити замовчувані досі сторінки вітчизняної історії

Анатолій Кузнєцов написав роман «Бабин Яр» про події, свідком яких він був сам. Крім того, Кузнєцов став прототипом пам'ятника хлопчику, який читає оголошення про те, що всі євреї міста Києва мають прийти до Бабиного Яру.

Книга «Бабин Яр» з'явилася у середині 60-х у цензурованому вигляді у часописі «Юність» та у вигляді книжки тиражем у 150 тис. примірників. Однак через конфлікт із режимом автору довелося емігрувати до Лондона, де він отримав політичний притулок. Кузнєцов помер загадковою смертю у 1979 році. У 2009 році книгу перевидали українською.











 

Немає коментарів:

Дописати коментар