Урок історії: 

   "Понад Крутами вічність у сурми сурмить". 

  Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить в знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землі,— присвячується.

    Цвіту нашого народу, його славним синам і дочкам, що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного з нас, — життя,— присвячується.

   Тим, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити з своєї пам'яті та історії, героям, що впали в страшному бою під Крутами,— присвячується.

      29  січня  –  День  пам’яті  героїв  Крут  –  саме  там,     у  1918  році

відбувся  бій,  що  на  довгі  роки  став  одним  із  символів  боротьби  українського народу за свободу і незалежність.

       29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована

на  Чернігівщині  уздовж  лінії  Бахмач-Київ,  ознаменувала  відлік  нового

духовного  злету  нації,  який  уже  протягом  майже  століття  є  національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність.

   

Наступав  холодний  ранок  29  січня  1918  року.  О  9.00  годині

розвідка донесла, що більшовики наступають. Молоді герої стали готуватися до бою.  Юнаки  мужньо  відбивали  атаки  ворога,  не  залишаючи  своїх  позицій.

Проти них наступали матроси Балтійського флоту – їх було майже 5 тисяч старих вояків, а борців за волю України біля 600.

Бій  був  запеклий  і  тривав  до  полудня.  Молоді  воїни  билися

відчайдушно, виявляли зразки хоробрості.

Сили  були  надто  нерівні.  Побачивши  безперспективність

подальшої битви, комендант юнацького куреня дав наказ відступати. Але поки це  слово  дійшло  з  одного  боку  колії,  де  були  юнаки  старшинської  школи,  на протилежний бік до студентів, хтось замінив слово «відступати» на «наступати».

  Юнаки-курсанти  відійшли  назад,  а  студенти  кинулись  вперед.  На  смерть…

Пішли  на  ворога  з  багнетами,  бо  набоїв  уже  не  було.  І  падали,  падали  у нерівному бою. Коли зачорніла ніч, на крутянських полях лежали сотні трупів.

 .

   Селяни  з  навколишніх  сіл  забрали  їхні  тіла,  поховали  за  християнським звичаєм. 1 березня 1918 року, після звільнення Києва, було закуплено 200 домовин для перевезення тіл загиблих. Після тривалих розшуків за допомогою місцевих селян були знайдені ями, в яких лежали тіла героїв. Однак усіх загиблих знайти не вдалося.

 19  березня  1918  року  до  Києва  приїхав  сумний  поїзд.  Убитих  булопоховано  у  спільній  могилі  на  Аскольдовій  горі  –  на  аристократичному кладовищі  в  центрі  Києва.  Увічненням  цього  є  відома  поезія  Павла  Тичини «Пам’яті тридцяти».

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців

Славних, молодих…

 Кров під Крутами  не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя,

розцвітають  пелюстки  Волі.  Вже  29  січня  1919  року  на  роковини  бою  під Крутами,  до  Аскольдової  могили  героїв  прийшли  студенти  й  гімназисти.  Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які  життям заплатили герої.

  Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Вони – студенти, курсанти, школярі – виявилися у своєму патріотизмові вище за класові інтереси і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі   свого народу. Крути – символ нескореного духу нашої нації.Нехай пам'ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.