#преміянестайка  

30 січня у день народження Всеволода Нестайка маємо честь оголосити ім’я першого лауреата Всеукраїнської літературної премії імені Всеволода Нестайка.

Цьогоріч премію присуджено Валентині  Попелюшці (Валентині Жук).

 

Валентина Іванівна Жук (дівоче прізвище Бурлака, літературний псевдонім Валентина Попелюшка, народилася 18 травня 1967 у селі Басівка на Сумщині) — українська поетеса і прозаїк, громадська діячка, лауреат літературних премій.

Зараз проживає у м.Мукачево Закарпатської області.

Перші вірші почала писати ще в 1 класі.

ДРУКОВАНІ КНИГИ Валентини Попелюшки:

·        Збірка поезій «Миротворче», присвячена Революції Гідності (2014)

·        Дитяча повість «Отісатко» (2016, видавництво «ОВК»):

·        Збірки поезій «Риторичне» (2017).

·        Книга "Украдені" (2020 р. видавництво "час майстрів")

Нагородження письменника-лауреата відбудеться напередодні Міжнародного дня дитячої книги,  2 квітня у день народження казкаря Ганса Крістіана Андерсена.

Для довідки: Всеукраїнська літературна премія імені Всеволода Нестайка заснована у 2021 р. Національною секцією Міжнародної Ради дитячої та юнацької книги (UA IBBY), Національною бібліотекою України для дітей, ГО «Українська асоціація працівників бібліотек для дітей» та родиною Всеволода Нестайка за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України для відзначання сучасних українських дитячих письменників за кращий прозовий (реалістичний, пригодницький) твір для дітей молодшого та середнього віку, що висвітлює життя та проблеми сучасних дітей.

Літературний онлайн диліжанс:

"Десять найкращих книжок

              Всеволода Нестайка."

Багато хто з нас виріс на веселих та цікавих книжках, сповнених пригод і пустощів. Всеволод Нестайко — один з найпопулярніших українських дитячих письменників. Його тексти порівнюють із творчістю Марка Твена: Нестайко створював приголомшливі та захопливі сюжети, а його персонажі були такими, що з ними одразу ж хотілося подружитися. Більшість читачів знають Всеволода Нестайка за найпопулярнішим його твором, який входить до шкільної програми, — «Тореадори з Васюківки». Щойно одна з останніх редакцій книжки вийшла друком, як її популярність затьмарила навіть «Гаррі Поттера», а це вже багато про що говорить. Та ми, звісно, не забуваємо й про те, що в письменника є чимало інших цікавих книжок, з якими дитинство вашої дитини стане цікавішим та ве селішим.

                                          Тореадори з Васюківки

Книжки Всеволода Нестайка стали такими популярними головно завдяки «Тореадорам з Васюківки». Перш за все, саме ця трилогія з усього літературного доробку письменника була номінована на найбільшу кількість нагород. Крім того, ось уже кілька десятиліть розповіді про пригоди двох друзів не залишають шкільну програму й дуже подобаються дітлахам. У центрі розповіді двоє найліпших друзів — школярі Ява і Павлуша. Їхнє життя сповнене яскравих пригод, більшість з яких хлопчаки створюють собі самі. Як вам, скажімо, проведення справжнісінької кориди з коровами? Або викопування довгого метро під свинарником? Попри такі дотепні ідеї, головне в сюжеті — не пустощі Яви та Павлуші, а їхня дружба і вміння постояти один за одного в будь-якій ситуації. Трилогія була переведена понад 20 мовами — варто лишень проглянути відгуки про «Тореадорів» на «Goodreads», щоб зрозуміти, що іноземним читачам пригоди Яви й Павлуші теж припали до душі.

                                  В Країні Сонячних Зайчиків

Добра і світла повість, на яку письменника надихнув сон. І якщо ви шукаєте книжки Всеволода Нестайка для дошкільнят, то цілком можна почати знайомство з творчістю автора саме з цього видання. Є така країна — Країна Сонячних Зайчиків (Ластовинія), де все її населення має сонячно-руде волосся, яскраві веснянки і спільну справу — роботу в цирку. Здавалося б, живи і радій, але, на жаль, не все так просто. Неподалік від Країни Сонячних Зайчиків розташована Хуліганія, мешканці якої постійно намагаються зіпсувати життя своїм сусідам. Якось вони навіть спробували завоювати територію й установити там справжнісіньку тиранію. Добре, що Ластовинію населяють відважні та хоробрі люди, готові скинути хуліганів і повернути собі безтурботне життя. Як і «Тореадори з Васюківки», ця історія складається з трьох епізодів, кожен з яких має окремий сюжет, але при цьому поєднується з іншими частинами.

                                Дивовижні пригоди в лісовій школі

                                                  

Усі книжки Всеволода Нестайка наскрізь пронизані теплом та добротою. Одначе ця особливо припаде до смаку і дошкільнятам, і дітям молодшого шкільного віку. Саме в цьому віці, коли дитина починає знайомитися зі школою та знаходити нових друзів, найкраще познайомити її з двома товаришами — Косею Вуханем і Кольком Колючкою. За сюжетом зайчик та їжачок, які бояться всього на світі, ідуть у школу. Сказати, що вони воліли б залишитися вдома — не сказати нічого. Але ж як на зло, дорогою до школи щось та станеться. І ось уже двоє друзів-боягузів сміливо кидаються на порятунок нових знайомих та допомагають іншим тваринкам (навіть тим, хто раніше міг їх ображати). Це історія про дружбу, взаємодопомогу та доброту, яка надихне дитину бути сміливішою і покаже, як важливо робити добрі вчинки.

 

                                                                  Пригоди журавлика

                                           

Якось злюща й невихована жаба сказала головному героєві книжки — веселому журавликові, — що, згідно зі всіма повір’ями та стародавніми книгами, журавлі приносять лише горе і смуток. Та, на щастя, наш герой не повірив у «своє призначення» і знайшов собі друга — такого ж, як і сам, веселого співочого чижика. Разом вони раділи кожному дню і в усьому вбачали пригоди. Неждано-негадано сталася біда: чижика спіймав маленький хлопчик і повіз із собою до великого міста. Невже журавлик залишить друга в біді? Звісно ж, ні! Головний герой, долаючи страх, вирушає на пошуки чижика. Скільки ж перешкод трапиться на його шляху, найголовніша з яких — злий хуліган кіт Мордан. Але й скільки добрих та світлих звірів зустріне маленький журавлик, поки визволятиме свого друга. З їхньою допомогою будь-яка пригода йому до снаги. «Пригоди журавлика» особливо люблять діти молодшого шкільного віку. Крім добре прописаного сюжету, де з кожною сторінкою читати стає дедалі цікавіше, малюкам точно припадуть до смаку веселі пісеньки у виконанні персонажів книжки.

                                                 Неймовірні детективи

Якщо ви шукаєте книжки Всеволода Нестайка для дітей середнього шкільного віку, чому б не почати знайомство з творчістю автора зі справжнісінької детективної історії? Тим паче, що за розслідування беруться не лише співробітники поліції, але й двоє найліпших друзів — школярі Женя та Вітасик. Вони, може, й раді були б просто грати у дворі після школи, та як можна мовчки спостерігати за всім, що відбувається навколо, і нічого не робити? Ні, це точно не про цих хлопчаків. Їхній талант шукати пригоди — і знаходити їх — робить сюжет напрочуд цікавим та захоплюючим. Чи зуміють друзі розгадати всі таємниці? Хто стоїть за злочинами, і що ж це за такі загадки, яким не може дати раду навіть наука?

 

                                         Загадка старого клоуна

Чи може дитяча книжка передати історичні події так, що вони раптом зацікавлять кожнісінького читача? Так, якщо за написання береться Всеволод Нестайко, твори якого пробуджують потяг до знань і надихають досліджувати світ довкола. Пригодницький роман «Загадка старого клоуна» розрахований на дітей, старших восьми років. У цьому захопливому творі йдеться про школяра Стьопу Наливайка та його однокласників і друзів з 6-Б класу. У Стьопи є один знайомий — старий клоун і за сумісництвом чаклун. Цікаво поєднання, чи не так? Клоун Чак допомагає головному герою та його товаришам подорожувати в часі і втрапляти у фантастичні пригоди. А маленькі читачі зможуть насолодитися колоритними описами Києва в найрізноманітніші його часи — від правління Ярослава Мудрого й аж до пейзажів ХХ століття.

                                               Чарівні окуляри

І знову пригоди! Та цього разу персонажі мають справу з чарівними окулярами. Головні герої — друзі Вася Богданець і Ромка Черняк — отримали в подарунок незвичайні окуляри, які здатні творити магію, якщо використовувати їх для доброї справи. Вони можуть знайти загублену річ або навіть відшукати людину. Головне — не використовувати їх занадто часто. Герої то втрачають, то знову знаходять ці окуляри, роблять і хороші, і погані вчинки (які не минають без наслідків), вчаться допомагати людям навколо та один одному. Наприкінці повісті читачі дізнаються, яке ж найголовніше диво змогли зробити подаровані Ромці чарівні окуляри. Це зворушлива й добра історія, яка показує цінність взаємодопомоги та підтримки, вчить, до чого призводять погані вчинки, а ще — як важливо на своєму життєвому шляху мати справжнього друга.

                                                         Чарівний талісман

До цієї збірки увійшли три повісті Всеволода Нестайка. Усі вони — про шкільне життя, дружбу і, звісно ж, пригоди. Приголомшливі розповіді, приправлені тонкою ноткою гумору, не дозволяють відірватися від книжки аж до останньої сторінки. Головні герої намагаються знайти і зберегти дружбу, сваряться і миряться, шукають вихід зі складних ситуацій і розв’язання найрізноманітніших проблем. Вони ніколи не втрачають оптимізму і віри в те, що далі — лише краще. Усі історії дуже життєствердні, у них ідеться про стосунки між дітьми і дітьми та їхніми батьками (або вчителями) — вони точно сподобаються вашому школяреві.

                                                     Пригода в кукурудзі

До того, як книжки Всеволода Нестайка почали з’являтися на полицях книгарень, письменник довго друкувався в періодичних виданнях. Але ж не можна залишати ці геніальні твори на сторінках старих журналів! Саме з цією метою й було створено збірку оповідань «Пригода в кукурудзі». До неї увійшли короткі та цікаві історії, написані для різних газет і журналів. Це перша сюжетна лінія про Яву і Павлушу, відомих нам із трилогії «Тореадори з Васюківки». Тут маленький читач може почати знайомство з найліпшими друзями і разом з ними поринути у світ фантастичних пригод.

                                Космонавти з нашого будинку

                                                

Книжки Всеволода Нестайка активно перевидаються й сьогодні: автор був і залишається найпопулярнішим для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Десятку найкращих творів завершує збірка «Космонавти з нашого будинку». До неї увійшли кілька оповідань, а також добра й повчальна повість «Пригоди Грицька Половинки», у якій переплелися одразу кілька сюжетних ліній. Тут і про дружбу, і про заздрощі, і навіть про інопланетян! Пригоди, нові друзі, подорож на іншу планету — ваша дитина не зможе відірватися від цієї повісті.

 

 

 

                       Урок історії: 

   "Понад Крутами вічність у сурми сурмить". 

  Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить в знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землі,— присвячується.

    Цвіту нашого народу, його славним синам і дочкам, що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного з нас, — життя,— присвячується.

   Тим, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити з своєї пам'яті та історії, героям, що впали в страшному бою під Крутами,— присвячується.

      29  січня  –  День  пам’яті  героїв  Крут  –  саме  там,     у  1918  році

відбувся  бій,  що  на  довгі  роки  став  одним  із  символів  боротьби  українського народу за свободу і незалежність.

       29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована

на  Чернігівщині  уздовж  лінії  Бахмач-Київ,  ознаменувала  відлік  нового

духовного  злету  нації,  який  уже  протягом  майже  століття  є  національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність.

   

Наступав  холодний  ранок  29  січня  1918  року.  О  9.00  годині

розвідка донесла, що більшовики наступають. Молоді герої стали готуватися до бою.  Юнаки  мужньо  відбивали  атаки  ворога,  не  залишаючи  своїх  позицій.

Проти них наступали матроси Балтійського флоту – їх було майже 5 тисяч старих вояків, а борців за волю України біля 600.

Бій  був  запеклий  і  тривав  до  полудня.  Молоді  воїни  билися

відчайдушно, виявляли зразки хоробрості.

Сили  були  надто  нерівні.  Побачивши  безперспективність

подальшої битви, комендант юнацького куреня дав наказ відступати. Але поки це  слово  дійшло  з  одного  боку  колії,  де  були  юнаки  старшинської  школи,  на протилежний бік до студентів, хтось замінив слово «відступати» на «наступати».

  Юнаки-курсанти  відійшли  назад,  а  студенти  кинулись  вперед.  На  смерть…

Пішли  на  ворога  з  багнетами,  бо  набоїв  уже  не  було.  І  падали,  падали  у нерівному бою. Коли зачорніла ніч, на крутянських полях лежали сотні трупів.

 .

   Селяни  з  навколишніх  сіл  забрали  їхні  тіла,  поховали  за  християнським звичаєм. 1 березня 1918 року, після звільнення Києва, було закуплено 200 домовин для перевезення тіл загиблих. Після тривалих розшуків за допомогою місцевих селян були знайдені ями, в яких лежали тіла героїв. Однак усіх загиблих знайти не вдалося.

 19  березня  1918  року  до  Києва  приїхав  сумний  поїзд.  Убитих  булопоховано  у  спільній  могилі  на  Аскольдовій  горі  –  на  аристократичному кладовищі  в  центрі  Києва.  Увічненням  цього  є  відома  поезія  Павла  Тичини «Пам’яті тридцяти».

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців

Славних, молодих…

 Кров під Крутами  не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя,

розцвітають  пелюстки  Волі.  Вже  29  січня  1919  року  на  роковини  бою  під Крутами,  до  Аскольдової  могили  героїв  прийшли  студенти  й  гімназисти.  Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які  життям заплатили герої.

  Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Вони – студенти, курсанти, школярі – виявилися у своєму патріотизмові вище за класові інтереси і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі   свого народу. Крути – символ нескореного духу нашої нації.Нехай пам'ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.

                                                

    

              Українознавча палітра: « Це наш прапор України, жовте жито, синє небо».

18 вересня 1991 Президія Верховної Ради України постановою «Про прапор України» надала синьо-жовтому прапору статус офіційної символіки країни. 28 січня 1992 Верховна Рада України прийняла постанову «Про затвердження Державним прапором України Національного прапора».

В Україні свято встановлене згідно з указом Леоніда Кучми «Про День Державного прапора України» від 23 серпня 2004 року. У 2009 році Віктор Ющенко вніс до Указу зміни, заснувавши щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні.

Цікаві факти про український прапор

1. Український прапор змінив кілька кольорів, перш ніж прийти до звичного синьо-жовтого забарвлення – він був червоним, малиновим і червоно-синім. У 1918 році Центральна Рада на чолі з Грушевським затвердила нинішню гамму кольорів.

2. Китайська художниця Мао Мао в 1992 році попросила першого президента України Леоніда Кравчука поміняти розташування кольорів на прапорі. Таке поєднання, на думку Мао, символізувало біди для держави.

3. У 2016 році українські альпіністи встановили наш прапор на вершині найвищої вулкана – Охос-дель-Саладо в Андах. Його висота – 6872 метри.

4. Серед прапорів слов’янських країн тільки український і боснійський не мають червоного кольору на полотнах.

 

Свіча пам’яті: « Горить свіча і пам'ять полумям тремтить»

Хто знищував євреїв в Україні?

До винищення євреїв в Україні нацисти залучали свої сили – поліцію безпеки та охоронну поліцію , спеціальні винищувальні загони , регулярні війська – Вермахт , а також українську допоміжну поліцію , яких набирали переважно з радянських військовополонених.

Одна з перших акцій масового розстрілу відбулася у Кам’янці-Подільському в серпні 1941 року, коли нацисти знищили 23 600 євреїв з числа місцевих жителів та доправлених сюди із Закарпаття угорських євреїв.

Такої ж тактики дотримувалася спочатку і румунська влада – євреїв Буковини і Бессарабії депортували на схід до смуги між Дністром та Південним Бугом, де вони, якщо не були розстріляні, то помирали від хвороб і холоду.

До січня 1942 року нацисти, часто за допомогою місцевих поліцейських підрозділів, зганяли і розстрілювали на околиці міст єврейських мешканців найбільших міст та навколишніх сіл.

·        У Рівному розстріляли близько 17 000;

·        у Вінниці – 15 000;

·        у Хмільнику – 8 000;

·        у Проскурові (Хмельницькому) – 7 000;

·        в Острозі – 5 500.

·        У Бердичеві мешканців ґетто спочатку морили голодом, а потім вивезли на аеродром і розстріляли, поки в місті відбувався організований німцями музичний фестиваль. Так загинуло 15 000 євреїв;

·        У Луцьку в серпні розстріляли 14 700. На сході України картина винищення євреїв була схожою;

·        У Сталіно (Донецьку) загинуло 20 000 євреїв;

·        12 000 знайшли свою смерть у Дробицькому Яру поблизу Харкова.

Розстріли у Бабиному Яру

Окремою трагічною сторінкою Голокосту в Україні стало винищення столичних євреїв у вересні 1941 року.

Увійшовши до Києва, німецьке командування наказало всім євреям зібратися на Лук’янівці з усіма речами і цінностями. Звиклі коритися наказам влади, відірвані від джерел інформації та обдурені пропагандою, євреї прийшли, очікуючи, що їх депортують. Натомість у них відібрали одяг і речі, вишикували над урвищем Бабиного Яру та впритул розстріляли з автоматів.

Кожен німецький стрілець мав помічника, який приносив патрони. Щоп’ятнадцять хвилин солдати, які стріляли, чергувалися. Були випадки, коли офіцери відмовлялися брати участь у стратах, тоді їх переводили в охорону, але не карали.

За два дні розстрілів, 29–30 вересня 1941 року, було вбито 33 771 людину. Протягом двох років окупації до Бабиного Яру було привезено і знищено ще приблизно стільки ж. До війни єврейське населення Києва складало понад 200 тисяч євреїв. З початком військових дій на території СРСР дехто зміг евакуюватися на схід, частина пішла на фронт, а більшу частину тих, хто залишився в місті, розстріляли. У Бабиному Яру продовжували розстрілювати і після 30 вересня.

Першими 27 вересня 1941 року нацисти вбили 752 пацієнтів психіатричної лікарні імені Івана Павлова, розташованої поблизу Бабиного Яру. У жовтні вбили понад 17 тисяч осіб, серед них – ромів, православних священників, радянських підпільників, військовополонених. У Сирецькому концентраційному таборі, що прилягає до Бабиного Яру, загинули щонайменше 25 тисяч осіб.

У серпні-вересні 1943 року, відступаючи з Києва, нацисти намагалися приховати масштаби своїх злочинів, спаливши десятки тисяч тіл. На привезених із Німеччини спеціалних машинах перемелювалися кістки, розсипаючи попіл околицями Бабиного Яру.

Попри всю ефективність конвеєру винищення євреїв в Україні, – за пів року було вбито щонайменше пів мільйона людей, – нацисти зрозуміли, що їхніх потужностей не вистачає для того, щоб перетворити всю територію Європи на – «вільну від євреїв». До того ж залучення військових до масових розстрілів погано впливало на бойовий дух армії. Один з організаторів розстрілів у Бабиному Яру, Курт Вернер, поставши перед судом в Нюрнберзі, розповідав, що виконувати таку «брудну роботу» коштувало «чималих нервів» німецьким офіцерам.

Тому на Ванзейській конференції у січні 1942 року розробили механізм «остаточного розв’язання» єврейського питання шляхом створення таборів смерті на території окупованої Польщі – Аушвіц-Біркенау, Белжец, Треблінка, куди відправили і сотні тисяч євреїв Галичини. Але більшість євреїв на сході вирішили продовжувати знищувати на місці.

 

 

У книзі вміщено свідчення тих, хто пережив одну з найжахливіших трагедій в історії людства – штучний голодомор-геноцид 1932–1933 рр., спрямований на винищення українського народу. Спогади, зібрані впродовж багатьох років, доповнені документальними матеріалами й свідченнями про голодомор 1946–1947 рр., дають змогу побачити дію страхітливого механізму знищення українського селянства, відновити замовчувані досі сторінки вітчизняної історії

Анатолій Кузнєцов написав роман «Бабин Яр» про події, свідком яких він був сам. Крім того, Кузнєцов став прототипом пам'ятника хлопчику, який читає оголошення про те, що всі євреї міста Києва мають прийти до Бабиного Яру.

Книга «Бабин Яр» з'явилася у середині 60-х у цензурованому вигляді у часописі «Юність» та у вигляді книжки тиражем у 150 тис. примірників. Однак через конфлікт із режимом автору довелося емігрувати до Лондона, де він отримав політичний притулок. Кузнєцов помер загадковою смертю у 1979 році. У 2009 році книгу перевидали українською.