Розповідь - персоналія: " Коли в серці слово Боже"

Любомир Гузар  — український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. Священник, єпископ, кардинал Католицької церкви. Верховний архієпископ Львівський, Києво-Галицький, архієпископ-емерит. 

Народився у Львові у26 лютого 1933 році у родині львівських інтелегентів. Через це під час Другої світової війни його сім'я була змушена покинути Україну – спочатку вони емігрували до австрійського Зальцбурга, а через п'ять років – до США. Священик зміг повернутись на батьківщину майже через півстоліття - лише після проголошення незалежності, у 1993 році.

У США Любомир Гузар здобув релігійну освіту, спочатку у духовній семінарії в Стенфорді, а потім у Католицькому університеті Америки у Вашингтоні. Продовжив філософські студії у Фордгамському університеті Нью-Йорка і в 1967 році здобув ступінь маґістра.

У 60-х роках познайомився з главою УГКЦ владикою Йосипом Сліпим, якого радянська влада після 18 років заслання у сибірських таборах, відпустила до Риму. Зустріч справила таке велика враження на Гузара, що він вирішив перебратись до Риму. Здобувши ступінь доктора богослов'я, він стає ченцем-настоятелем у монастирі Студіон, у передмісті, а потім і помічником Сліпого.

Про нього часто говорили як про людину, в присутності якої політики та олігархи замовкають. Він казав, що з життя треба сміятися, і був по-дитячому простим у спілкуванні.

 Любомир Гузар прожив в США 20 років, в Італії – 24 роки. Після 46 років еміграції у 1993 році повернувся в Україну та оселився біля Львова. "Мені стали сльози в очах. Я був на рідній землі", – так описував свої враження від повернення Блаженніший Любомир. Утім, отримати українське громадянство йому вдалося вже на посаді глави УГКЦ у 2001 році.

2. Він спілкувався українською, польською, німецькою, англійською та італійською мовами, хоча скромно зізнавався, що знає більше.

3. Був пластуном, належав до куреня з назвою "Червона калина", де його називали братчик Любко. На честь висвячення друзі-пластуни подарували йому чашку, яку попросили освятити нью-йоркського римо-католицького єпископа. 

4. У 1977 році таємно без згоди Папи Йосип Сліпий висвятив Любомира Гузара на Верховного Архієпископа. Протягом 19 років він чекав підтвердження свого статусу єпископа.

5. Після смерті папи Івана-Павла II у 2005 році Любомир Гузар став одним з кандидатів на Ватиканський престол (з-поміж 16 інших кандидатів).

6. Любомир Гузар очолював Українську греко-католицьку церку десять років (2001 – 2011). За цей час йому вдалося чи не найважлівіше – перенести престол УГКЦ до Києва, фактично зробивши церкву всеукраїнською, поступово стираючи асоціації виключно із Західною Україною, а також просуваючи її на схід. Він також став першим в історії УГКЦ патріархом, хто зрікся престолу.

7. До останніх днів Любомир Гузар мешкав у семінарії в селі Княжичі біля Києва. Туди щодня приїздили різні люди, щоб порадитись або просто послухати його.

8. Втративши зір, він не міг писати власноруч, але надиктовував тексти, які виходили як колонки в різних українських виданнях. Він також є автором чотирьох книг. 

 

Помер 31 травня 2017 року.

Любомир ГУЗАР:

— Якою буде наша рідна Україна – залежить від нас, від кожного з нас. Що маю на думці? Усе залежить від того, скільки добра ми бажаємо всім громадянам нашої Батьківщини і скільки зусиль готові докласти, щоб те всенародне благо стало дійсністю. Не милозвучні слова, а конкретні позитивні вчинки – це основа відповіді на поставлене запитання. Іншими словами: Україна буде такою, якою ми її зробимо. Хочу підкреслити – ми, усі ми, на служінні правди, добра і краси. Хочемо жити в нормальній державі – працюймо над тим, щоб законослухняність стала нормою поведінки для всіх громадян.

— Хоч би ким ми були, виконуймо своє життєве завдання, здійснюймо те добро, якого прагнемо для себе і для всіх. І тоді Україна нашого майбутнього буде для нас справжньою Батьківщиною.

— Бути громадянином України – означає любити українців, усвідомлювати, хто ми є і хто разом із нами творить цей народ.  Якщо я українець, то я маю дбати про Україну.

 

Літературне інформ –досьє : « Леся Українка:маловідомі факти».

Декілька фактів пов’язаних з Лесею Українкою.

-          у 4 роки Леся вміє читати;

-          у 6- чудово вишиває;

-          у 9 – пише вірші:

-          у 13- починає друкуватися;

-          у 19 – створює підручник « Стародавні історія східних народів»

-          швидкість і працездатність Лесі вражає. « Лісову пісню» написала за 12 днів. За одну ніч – поему « Одержима», перебуваючи біля ліжка Сергія Мержинського, який помирав.

-          загалом написала 100 власних віршів і 20 драматичних творів;

-          знаючи багато мов перекладала твори багатьох світових письменників:Ж.Санда, В.Шекспіра, В.Гюго та інших;

-          за творами письменниці створено 10 фільмів,мультфільмів, понад 20 вистав, 4 радіовистави, 5 аудіокниг, 5 пісень;

-          іменем Лесі Українки названі вулиці, парки, площі, театри, школи, бібліотеки в Україні і закордоном. Є навіть школа її імені в Австралії;

-          в її честь в 1970 році була заснована літературна премія імені Лесі Українки, а портрет зображено на марках, ювілейних монетах та українській банкноті в 200 гривень;

-          пам’ятники Лесі споруджено не лиш в Україні, а їх понад 70.Пам’ять про видатну українку увінчено в памя’тниках та пам’тних дошках, барельєфах за кордоном : Австрії, Єгипті, Італії, Канаді, Америці та ін., понад 20.

-          на честь поетеси назвали астероїд відкритий 28 серпня 1970 року 2616 Леся(2616 Lesja);

-          на сьогодні жоден з нащадків Лесі Українки не живе в Україні, її внучаті племінники живуть у Швейцарії та США.

 

 

 

 

#LesyaBookChallenge2023 #Літературно_меморіальний_імені_Лесі_Українки_у_Звягелі

 Бібліотека долучається до книжкового челенджу оголошеного Літературно - меморіальним музеєм ім . Лесі Українки у Звягелі з нагоди 152 - річниці від дня народження письменниці.

Мета челенджу - популяризувати творчість Лесі Українки.

Патріотична сторінка: "Незламність. Стійкість. Віра в перемогу"

 

                                               Вже – рік , а ніби ціла вічність,

Холодний, чорний і проклятий днь,

     В свідомості стоїть і не забудь до віки

    Двадцять четвертого лютого четвер..

Рік незламності став роком, коли ми щодня дякуємо українським Воїнам! Дякуємо за кожен світанок і за кожен вечір. Дякуємо їм за їхню незламність та мужність, сміливість та стійкість. Цей рік навчив українців поваги, шани і вдячності до Воїнів. Україна сильна людьми, які вірять в Бога, вірять Збройним силам України, вірять у перемогу України! 

Цей рік навчив нас ще більше любити і шанувати Україну, відстоювати її права, боротися за неї. Він навчив кожного з нас ще більше цінувати рідне, українське.

2022 рік став роком єднання! Повномасштабне вторгнення росії як ніколи об’єднало та згуртувало націю. Тепер у кожного українця свій фронт і своя місія. Воїни сміливо боронять Україну від агресора,  лікарі - працюють на медичному фронт, волонтери шукають, знаходять і везуть все найнеобхідніше, бо є надійною опорою військових і медиків. Люди культури активно долучаються до фінансової допомоги, проводячи благодійні аукціони задля потреб Збройних сил України. І маленькі українці щодня щиро допомагають армії, збираючи кошти для військових. Україські господині готують різні смаколики. Чоловіки .які неможуть ідти на фронт допомагають волонтерством.

 Цей рік став роком, що приніс багато випробувань. Для багатьох українців він став чи не найважчим у житті,це рік, який загартував нас як націю. Він  навчив нас ще більше вірити, боротися і чекати. 

Незламність і психологічна стійкість, людяність, милосердя та щирість, сміливість, витривалість і відвага, сила духу і волі, взаємопідтримка, жертовність, відповідальність – все це про громадян нашої держави.

Ми -сильні! Ми -незламні! Ми -віримо у пермогу! Ми пам'ятаємо кожог , хто не зустріне з нами перемогу.

Турнір знавців української мови : "У рідній мові - цілий світ".

 

Яке прекрасне рідне слово!

Воно - не світ, а всі світи.

В.Сосюра.

Дитина пізнає світ з допомогою мови, удосконалює її завдяки книжки.

Мовні конкурси, головоломки, ребуси дають дитині зрозуміти яка велична і багата наша мова.

Діти активно працювали над мовними завданнями і в нагороду отримали емблему

" Знавець української мови".

 

Літературна інформ- сторінка: « Дзвінке слово Марії Пригари».

 

Марія Аркадіївна Пригара народилася 20 лютого 1908 року в Москві у родині службовця. Згодом батьки переїхали до Криворіжжя, де маленька непосидюча дівчинка насолоджувалась чарами степу, залюбки бігала понад озером до школи, захоплювалась милозвучністю народних пісень, поезією українських дум, які навчив любити батько. Через деякий час сім’я переїхала в Київ, а потім — у Білу Церкву. Не раз доводилось терпіти злигодні, виконувати роботу не по літах: підводити призьбу, мазати хату, порядкувати в ній, хоч малій господарочці і рогача втримати в руках було важко.

Справжня література ввійшла в життя Марії Аркадіївни в Одесі, куди вона переїхала шістнадцятирічної дівчиною. Тому, коли постала проблема вибору професії, спочатку думала бути медиком, як мати, але переважила любов до поезії. М. Пригара стала студенткою Одеського інституту народної освіти. Восени 1924 року в місцевій газеті з’явився її перший вірш «Повстанець».

Працювала в газеті «Пролетарська правда», у видавництвах. Під час війни — на радіостанції імені Т. Г. Шевченка в Саратові. У 1945-1950 роках була заступником редактора журналу «Барвінок».

Перші книжки для дітей вийшли 1929 року. Це «Весна на селі» та «Дитячий садок». Десятки книжок Марії Пригари виховували в кількох поколіннях українських дітей любов до батьківщини, її історії й природи. Це й пейзажні поезії «Ми любим сонце і весну», і «Місто чудес», і особливо такі історичні казки й повісті, як «Козак Голота» (1966), «Михайлик — джура козацький», «Як три брати з Азова тікали», «Маруся Богуславка», «Тече Дніпро в синє море» та інші.

За «Вибрані твори: В 2-х томах» (1978) Марія Пригара була удостоєна премії імені Лесі Українки (1979).

Іншу грань ліричної героїні поетеси розкривають її збірки «дорослої» лірики: «Дорогою війни» (1944), «Напередодні» (1947), «Сестри» (1948), «Надвечір’я» (1977).

Плідно працювала Марія Пригара у царині художнього перекладу, переважно з польської, якою письменниця володіла досконало. її перу належать українські переклади роману «Фараон» Б. Пруста, романів та повістей Ванди Василевської «Вогні на болотах», «Райдуга», «Просто любов». «Кімната на горищі», «Пісня над водами», романів В. Реймонта «Селяни», Елізи Ожешко «Хам», Єжи Путрамен та «Роздоріжжя».

 Понад п’ятдесят років свого творчого життя Марія Пригара присвятила дітям. Вона писала і для дорослих, але саме «дитячі» твори принесли письменниці читацьку любов.  Великою популярністю у юних читачів користується книга « Михайлик – джура козацький».

 

Гостросюжетна історична повість Марії Пригари розповідає про долю малого козацького джури Михайлика, його пригоди на Січі та участьу боях під Хотином, про непрості стосунки двох славетних отаманів -Петра Сагайдачного і Яцька Бородавки, які очолювали козацьке військо

в боях проти польських і турецьких загарбників. 

Поетична онлайн сторінка: " І пролітає в небі синьо-голубім, сто неймовірних журавлів"

 

20 лютого – День Героїв Небесної Сотні. Сьогодні ми вшановуємо відвагу, силу духу і стійкість наших громадян, які віддали найдорожче ‒ життя ‒ під час Революції гідності (листопад 2013 року ‒ лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.

Їх назвали Небесною Сотнею – українців, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Вони гинули за честь, за волю, за право бути Українцем і за свою Батьківщину. Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності.

Герої не вмирають!

Саме цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів та дочок, тих, хто загинув за свою країну, за свій народ. Знову від нас пішли найкращі… Ті, для кого справедливість, гідність, свобода, Україна – були не просто словами, а сенсом їхнього життя.

Історія України мала багато трагічних періодів, коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинявся під загрозою знищення. Але завжди у такі періоди найкращі сини і дочки України піднімались на захист своєї землі.

Холодними зимовими днями і ночами на Майдані пліч-о-пліч стояли українці і євреї, росіяни та вірмени, грузини і білоруси. Їх об’єднала українська земля та бажання жити у вільній країні.

20 лютого 2014 року став днем початку нової історії нашої держави. Тоді Україна на повні груди вдихнула повітря, насичене горем і журбою…

Нам завжди болітимуть їхні рани… Наші серця назавжди обпалені сльозами їхніх матерів і батьків, дружин і дітей, братів і сестер…

Небесну Сотню пам’ятатимуть завжди, про них обов’язково знатимуть прийдешні покоління, бо Герої не вмирають! Не люди по Майдану – Боги ходять,

Ці хлопці тілом й духом визначні
Слова в них щирі й красномовні –
Вони Вкраїни славнії сини!

Спасибі вам усім звитяжні браття,
Низький уклін від серця до землі,
Ви розпалили не на вулиці багаття,
А в серці кожного жагу до боротьби!

Спасибі вам за кожен день й хвилину,
Яку ви на Майдані провели!
Ви захищали весь народ й країну
Від чорної ядучої чуми.

Спасибі вам, що ви стояли міцно,
Стояли, бо не знали вороття…
Спасибі раненим й загиблим,
Бо не ховали ви від куль свої життя!

Спасибі всім, хто був тут на Майдані
Й хто руки свої досі не зложив
Спасибі й тим, хто думкою за нами
Хто плакав гірко, вірив і молив…

Спасибі серцем і душею,
Я щиро це і палко говорю!
Як крикнуть: «Слава Україні!»
«Навіки слава!» – я завжди скажу!

 Світлана Пазиченко  

       "Небесна Сотне, Ви тепер святі!"

Пам’ять, стій, зупинись на хвилину, Серце від болю замри. Згадаймо трагічну сторінку, Згадаймо Вас славні сини.   Як журавлі, що ринули у небо, Покинувши цей грішний світ Лишили по собі кривавий, Та героїчний слід…   Вони не думали, що буде Не думали про щастя чи добро. Вони ішли… Ішли назустріч смерті, І страху зовсім не було.   Небесна Сотня – герої незборені, Найкращі, найвідважніші сини, Яскравим сяйвом в небі засвітились, Щоб інші мріяли, любили і жили…