Етнографічна оповідка.

ЗЕЛЕНІ СВЯТА : ОБРЯДИ ТА ТРАДИЦІЇ.

Зелені свята цьогоріч припадають на 20 червня. Саме вони знаменують собою перемогу літа над весною та початок літнього календарного циклу. За церковною традицією Зелені свята або Трійця святкуються на 50-тий день після Великодня.

Зелені свята є одним із найбільших українських свят після Різдва та Великодня. Вони символізують не лише свято Зіслання Святого Духа, а й остаточне прощання з весною. Отож сьогодні ви дізнаєтесь, звідки до нас прийшло це свято та як правильно його відсвяткувати.

Походження свята

Традиції Зелених свят з’явились на теренах України ще задовго до прийняття християнства. Зазвичай вони були пов’язані із закликанням доброго врожаю та злагоди до свого дому. Та згодом, уже після появи християнства, свята наших предків злились із церковними святами Трійці.

Свято Трійці символізує той день, коли на апостолів зійшов Святий Дух, вони сповнились Ним і почали розмовляти різними мовами. Це й показало всю велич Господа у трьох його проявах.

Немає точних тверджень, чому Троїцькі свята називають “зеленими”. Одні кажуть, що саме в цей день Бог створив землю та засіяв її зеленню, а інші – що у Зелену неділю Христос при вході в Єрусалим замість пишних килимів обрав шлях по зеленому гіллі.

Традиції та звичаї святкування

Обрядовість українських Зелених свят не має аналогів у жодній із країн світу. Своїм корінням традиції цих свят сягають часів язичництва. До того ж звичаї Троїцьких свят відрізняються навіть залежно від регіону свого побутування.

До Зелених свят починали ретельно готуватись ще з п’ятниці. Жінки охайно прибирали оселі, а чоловіки оглядали поля та худобу. Вечір перед Трійцею вважався святим, тому жінки у цей час ходили в ліс по лікарські трави та цілющу росу.

Суботу перед Зеленою неділею називали клечальною. Саме у цей день дім прикрашали запашним клечанням – зеленими гілками дуба, липи, явора тощо. Забороненим деревом вважалася осика, адже існує повір’я, що на ньому повісився зрадник Юда. Для прикрашання домівок також використовували букетики з м’яти, любистку, материнки та чебрецю, які закріплювали за образами, на воротях, вікнах та стінах.

Не прикрасити дім було великим гріхом. За повір’ям, клечання не лише оберігало будинок від нечистої сили, а й приваблювало добрих духів та оздоровлювало мешканців. Крім того, вважалось, що душі померлих на Зелені свята приходять до живих і ховаються в гілках.

За традиціями, у неділю відбувались дівочі гуляння та ворожіння на суджених. Дівчата пекли “козулі” – коржі у вигляді віконець, та влаштовували святковий обід. Вони плели вінки, щоб вберегтись від русалок, та ворожили на них. Незаміжня дівчина кидала вінок у воду: якщо поплив за течією – скоро весілля, прибило до берега – не скоро вийде заміж, потонув – коханий вже не кохає.

У понеділок розпочинались забави, які могли тривати й весь тиждень. Найцікавішим обрядом було “водіння Тополі”, “водіння Куста” чи “водіння Верби” – залежно від регіону. Найкрасивішу дівчину одягали у листя, стрічки та хустки, прикриваючи їй лице. Процесія водила дівчину поміж хатами, за що господарі щедро обдаровували учасників обряду.

Ще одним з обрядів було поминання померлих. Під час нього люди носили клечання на могили, проводили панахиди та влаштовували спільні поминальні обіди.

Ось такі колоритні традиції були у наших предків. Деякі з них подекуди збереглись і до наших днів. Троїцькі свята були сповнені обрядів, що допомагали людям захищатися від нечистих духів, злих поглядів та хвороб. Давні звичаї переплітались із християнськими, що й зробило їх унікальними.