"Великодні гаївки"

                   

                         Історія та традиції.

Гаївки виникли в далекі, ще язичницькі часи. Не знати, у зв’язку з яким обрядом, але певно, що зі святом, – бо в звичайний день не мала молодь часу бавитися, та й хто хотів перед людьми виглядати неробою! Знаємо тільки, що це було свято весняне – люди раділи приходу весни! Немало дослідників і назву “гаївка” виводять від слова “гай”. При багатьох співах-гаївках дівчата, тримаючись за руки, ходять зигзагоподібним шнуром (“кривим танцем”) – як зауважує один дослідник, “точно так, як би поміж деревину ходили” .  Є й інші гіпотези , адже “гаївки”, як відомо, – найпоширеніша назва пов’язаних із воскресінням природи ігр-хороводів, – у деяких місцевостях їх звуть “гагілками”, “ягілками”, “ягівками”, “галагівками”...  Термін “веснянка” обіймає ширший цикл пісень, “гаївка” – вужчий. Веснянку співають  Україні цілу весну, гаївку  – лише на Великдень”. Отже, із прийняттям на Русі християнства язичницький обряд поклоніння весні поступово перейшов у традицію Великодних свят, котрі знаменують уже справді розквітлу весну. Слово “Великдень” узяте із Євангелія Святого Іоанна. Там, після опису розп’яття Ісуса Христа, а з ним ще двох мучеників, на Голгофі, сказано: “Через те, що ще була п’ятниця, отже, щоб не залишалися в суботу тіла на хресті – бо був Великдень тієї суботи, – то юдеї попросили Пилата, щоби... познімали з хреста” (Іоанн, 19, 31). Поклали розп’ятих до гробів, а на досвіті у неділю Христос воскрес! Гаївки, таким чином, у християнській традиції відбивають радість і Весни, і Воскресіння Христового.  Після тривалого, великого посту молодіжні забави, грайливі пісні особливо оживляли кожну місцевість, надто сільську. На Великдень, поснідавши яйцем свяченим, паскою і всім, що Бог послав у найбільше свято, молодь на майдані коло церкви починала водити гаївки. Батьки, діди та діти групувались довкола майдану – милувалися. Жіноцтво мало нагоду при тім наговоритися про всяку всячину, чоловіцтво, за попахкуванням файок, – перекинутися скупими фразами про весняні роботи, про ціни на збіжжя, на худобу, про громадські справи. Діти хвалилися крашанками-писанками – чия краща. Гаївки переважно водять дівчата, але не тільки.  Лунали гаївки:“Ой зацвили фіялоньки...”, “Котилися вози йа в гай, та в долину...”, “Ой ніхто там не бував, де ся явір розвивав...”, “Ви, зелені огірочки, не рвіться...”, “Ми кривого танцю йдемо...”, “Ми голубку (голуба) ізловили...”, “Хто бував, хто видав мою жону на торзі?..”, “Ой бриніли ключі з ночі...”, “Чому, Галю, не танцюєш?..”, “Ой ти, старий діду, чому ся не жениш?..”, “Попід зелені лози летіли селом кози...” та інших. У гаївках передусім воздавалася хвала весні, і водночас молодості: А вже ж весна воскресла! А що ж вона винесла? – Весняную росу, Дівоцькую красу... Замовляннями, пантомімою молодь благословляла то “мак”, то “просо”, то “грушу” на рясний урожай, у чім особливо пізнається язичницька обрядова ритуальність.