День вишиванки.

Усе навколо завмирає,

Коли вдягаю вишиванку.

Лиш серце радісно палає,

Мов промінь сонця на світанку.

Літературний портрет: "Андрій Чайковський цікаві факти з життя".

 #ювілейписьменника

Чайковський Андрій Якович народився 1857 року в містечку Самбір. В родині дрібного урядовця. Дуже рано залишився сиротою. Виховувала його бабуся, яка і навчила його читати та писати.

Малий Андрійко навчився читати польською, оскільки українського букваря тоді не було.

До початкової школи не ходив, навчався вдома. Іспити за початкову школу здавав приватно.

Закінчив філософський факультет та правничий відділ у Львівському університеті.

Рік відслужив воєнну службу та брав участь у придушенні повстання в Боснії у складі 77-го піхотного полку. Там він замалював нариси про свої пригоди, які пізніше були надруковані та визвали велику зацікавленість у галичан та І. Франка, з яким він поступово зближується. Саме Франко заохочував Чайковського до написання, бачачи у ньому талановитого письменника.

Перші літературні кроки зробив в 1888 році (йому був 31 рік) – в газеті «Діло» опублікували його статтю «Причини зубожілості наших селян в судівництві».

В роки Першої світової війни був заарештований як українофіл та засланий до львівської в’язниці «Бригідки» на два тижні.

Після виходу з в’язниці пише свої найкращі твори – «Віддячився», «Перед зривом», «Сагайдачний», «На уходах», «Полковник Михайло Кричевський».

Серед улюблених 

творів наших читачів

історична повість Андрія Чайковського «За сестрою», яка  переносить читача в давні часи і знайомить з життям запорозьких козаків, які боронять свій край від татарських набігів.

Етнодосьє: "Нехай процвітає сім’я"

 

Нехай процвітає сім’я,

Нехай вірність, добро і любов

Ведуть вас по життю, друзі,

Щасливими роблячи знову!

Нехай кожну пречудову мить,

Що разом з сім’єю проведено,

Посмішкою прикрасить ваш лик,

І буде схожим на сон!

Міжнародний день сім’ї в Україні ми щороку відзначаємо 15 травня. Це свято було затверджений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН в 1993 році і з цього моменту є офіційним в нашій країні. 

Мета Міжнародного дня сім’ї — привернути увагу до питань сімейних цінностей. Адже, за статистикою, ми проводимо з нашими рiдними лише 11 хвилин на день. Сумно, правда? А розлучень в Україні з кожним роком стає все більше…

У нашій країні є українське слово «родина», яке походить від імені слов’янського бога Рода. Він вважався початком всього живого та неживого, початком і кінцем. Для українців сімейні традиції мають велике значення. За часів Київської Русі в родинах були по 6-8 дітей. Той, хто не мав сім’ї, не мав права голосу на зборах, вважалося, що така людина не здатна гармонізувати світ навколо себе.

Зараз, під час військового стану, багато родин вимушено перебувають в розлуці. Тим більше ми потребуємо підтримки, уваги та теплих слів від близьких!

 Вітальний калейдоскоп для мами:" Кожна мама із весною схожа".

Мамине свято я зустрічаю,

Я для матусі віршик вивчаю.

Я подарунок, мамі роблю,

Я свою маму, дуже люблю!

Гарна ти, матусю,

Люба дуже, мила!
Ти мене ще змалку
Звичаю навчила.
І щодня навчаєш,
Як любить родину,
Мову нашу гарну,
Рідну Україну.

День травневий, день весняний —
Трави й квіти весняні.
Навкруги — куди не глянеш:
Все всміхається мені.

І в таку чудову днину,
Між пташок дзвінких пісень,
В серце кожної людини
Йшов любов’ю Мамин День.
 
В день такий приносять діти
До мамів любов свою —
В подаруночках і квітах
Кажуть: я тебе люблю.

# "Вірші народженні війною".

Творчо - поетична година: «Дитя малює смайлик для солдата» спільно з Народним домом с.Ковпин.

Дитя малює смайлик для солдата,

Який для України спокій береже,

У ньому є привіт для свого тата,

Бо волонтером допомогу довезе.

У смайл тепло із серця закладає,

Та віру для майбутнього життя,

Бо тільки в нім надію відчуває,

Та негараздам шанс у забуття

Малює у яскравість кольорами,

Щоб не змивали в рясності дощі,

Бо хоче бути із солдатом снами,

У радість щирою усмішкою в лиці.

Малюють діти смайли веселкові,

Та відсилають радо для батьків,

Щоб мир і спокій був над головою,

Та ворог нас здолати не зумів...

Перо Четар

26.04.2022

 

Літературна орбіта: « Волелюбна і нескорена Ірина Вільде».

Зовні життєвий шлях письменниці сприймається цілком благополучним. Прожила вона в достатку й пошані до старості; після 1939 р. видала понад двадцять книжок прози, була лауреатом літературної премії імені Т. Г. Шевченка, обиралася депутатом Верховної Ради України.

Трагічність письменницької долі Ірини Вільде в тому, що її талант не міг розвиватися природно, був здеформований лещатами «соцреалізму» та примусовою для західноукраїнських митців ейфорією «визволення» й «щасливого сьогодення».

Народилася Дарина Полотнюк (справжнє прізвище) 5 травня 1907 р. на Буковині в сім'ї народного вчителя і українського письменника Дмитра Макогона. Батько був її першим учителем літератури, а його книжки -- початковою позакласною лектурою.

У листопаді 1918 р. Буковину окупувала боярська Румунія. Рятуючись від переслідування й арешту, батько переїжджає 1922 р. до Станіслава. Тут Дарина вчиться у приватній гімназії, потім вступає до Львівського університету. Коли через матеріальні нестатки вона мусила залишити університет, то вже була відома як перспективний молодий прозаїк. Влаштувавшись на роботу в часопис «Жіноча доля» у Коломиї, працює там до 1939 p., а потім переселяється до Львова. Перші книжки -- повість «Метелики на шпильках» і збірка новел «Химерне серце» -- вийшли 1935 р. і здобули премію Товариства українських літераторів і журналістів ім. І. Франка. Претендували також на неї Катря Гриневичева зі своїми «Шоломами в сонці» та Наталена Королева з романом «1313». Нагороджена була «мало ще відома початкуюча Ірина Вільде». Наступного, 1936 p. з'явилася повість «Б'є восьма», а 1938 -- роман «Повнолітні діти».

 «Сестри Річинські» -- справді найбільше творче досягнення письменниці, але це й найбільша її поразка -- компроміс між реалізмом і соцреалізмом, талантом і кон'юнктурою, правдою життя, історії і «правдою» комуністичної ідеології. Та немає сумніву, що найкращі, непідробно щирі й талановиті сторінки пов'язані передовсім із темами, мотивами, мелодіями «камерного» характеру, на який був настроєний природою талант письменниці.

Це найбільше стосується високохудожнього змалювання людських характерів. Величезна кількість персонажів, сюжетних ліній, планів, екскурсів у минуле краю і героїв, відступів, подій, історичного фактажу -- весь осяжний життєвий матеріал запускається у романний рух особливим епічним, «сюжетотвірним» талантом письменниці. Найдинамічніше розвивається центральна група сюжетних ліній, пов'язана з історією родини священика Аркадія Річинського, життям його п'яти дочок і дружини Олени.

Смерть Аркадія Річинського і його банкрутство відіграли роль катаклізму, що гвалтовно зірвав покров «нормальності» з членів його родини, висвітивши спід душі кожного, справжній характер і різну реакцію на зміну суспільної, моральної і фінансової температури. П'ять сестер Річинських та їхня мати Олена -- шість сюжетних розгалужень образу Аркадія, шість історій зі своїми персонажами, побічними лініями, новим життєвим матеріалом. Із двох потрясінь -- смерть каноніка й банкрутство -- друге, безперечно, вдарило по них сильніше й боліло довше, бо зруйнувало назавше належність до світу заможних людей, нав'язавши кожній із жінок нову й принизливу, обтяжливу для них роль і соціальний статус, що побутовою мовою означав одне: тепер жодна із сестер не мала шансів вигідно вийти заміж.

З великою ніжністю і співчуттям ставиться авторка до вдови Річинської, Олени. Вийшла за Аркадія молоденькою дівчиною, хоч кохала іншого: не сміла перечити опікунам. Так, боячися щось вирішувати, прожила до смерті Аркадія. Деколи своєю непрактичністю й наївністю видається молодшою сестрою своїх дочок. Тепер, звільнившись від диктату, починає жити, відкриває для себе принади світу.

Паралельно із вузлом основних сюжетних ліній розвиваються дещо слабші, художньо блідіші, хоч і там є чимало скрупульозно виліплених, а деколи кількома деталями, психологічними штрихами, людських характерів і типів.

Роман «Сестри Річинські», як і «Повнолітні діти», не закінчений, про що говорила й сама авторка.

В одній із окрушин Ірина Вільде писала: «Щоб увійти в безсмертя, людина мусить скласти два екзамени: один перед сучасниками, другий -- перед історією». Іспит перед сучасниками вона склала. Тепер слово за історією.

 Поетичний онлайн марафон: "Вірші народженні війною".

Сьогодні у поминальну неділю згадуємо світлою пам'яттю тих, чиї душі полинули, мов журавлі, у небо. Душі гордих, сміливих, нескорених синів та дочок України.

Курличуть небом журавлі,

Це плачуть вбиті боєм душі,

Що мирно жили на землі,

Та помирать ніхто не мусив.

Курличуть голосно, кричать,

Несуть в своїй душі тривогу,

Бо від землі увись летять,

До нас вернутись нема змоги.

Кричіть солдатським матерям,

Та серед ночі сон зривайте,

Чому він землю гадив нам,

Вбивав,насилував-питайте.

Курличуть небом журавлі,

До зграї нові прилітають,

Іде війна на всій землі,

Життя безглуздо забирає...

Перо Четар.21.04.22 .