" Із пензлем у руках і ніжністю у серці."

МАРІЯ ПРИЙМАЧЕНКО

1908–1997

Яскрава представниця “наївного мистецтва”, одна з найвідоміших українських художниць, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1966). 2009-й рік за рішенням ЮНЕСКО було визнано роком Марії Приймаченко; тоді ж бульвар Лихачова в Києві був перейменований на честь художниці.

Марія Оксентіївна дивовижно об`єднала у своїй творчості малюнок і живопис. Це – і живописна графіка, і графічний живопис водночас. За типологією роботи Приймаченко можна умовно поділити на сюжетні (фігурні), знакові, ритміко-орнаментальні. Приймаченко постійно вчиться у рідної поліської природи. Але зв`язки її творчості з гіллям генеалогічного дерева найстародавнішого мистецтва незаперечні. Звернімо, наприклад, увагу на своєрідну сітку на головах мальованих нею коней. “Двочастинне” зображення звірів з визначеною межею голови і тулуба, до якого нерідко вдається художниця, сягає часів палеоліту. У її картинах знаходять втілення ще язичницькі образи фантастичних чудовиськ і птахів. Приймаченко ніби синтезує досвід багатьох поколінь народних майстрів. Джерела її творчості і в повсюдно вживаних в Україні настінних хатніх розписах – одному із найстародавніших жанрів світового декоративного мистецтва.

Твори Марії Приймаченко свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Це ніби згусток емоційних вражень і від казок, і від легенд, і від самого життя. Також майстриня володіє бездоганним відчуттям ритму, її форми завжди добре узгоджені одна з одною. І водночас вони не статичні, а якісь особливо рухливі: рослини, навіть пелюстки квітів подані у взаємодії.

Всі елементи утворюють своєрідний ансамбль зі своїм ритмом і формами. В усіх роботах Приймаченко наявний оцей незмінний, спокійний, без кінця і краю орнаментальний рух.

         Краєзнавчий календар Брідщини на 2019 рік.

                               

Голос відродження 4 січня 2019 року.

                       Літературна феєрія: "Зимові свята в Україні".

За вікном пролітає перший пухнастий сніжок, легенький морозець демонструє свої вишукані шедеври прямо на наших шибках, а діти, ці маленькі непосидючі бешкетники, вже майструють своїх веселих новорічних сніговичків. Бачиш усе це — і на душі стає так тепло і приємно, як ніколи. Чому? Та тому що вже відчувається повноцінний прихід зими. А зима — це та чудова пора року, яка вміє дарувати приємні емоції та незабутні враження, адже саме в цей період ми відзначаємо найбільші й найулюбленіші свята усього світу, які пов’язані з самобутніми традиціями й звичаями.

Кількість зимових свят просто вражає. Мабуть, жоден інший сезон не може похизуватися хоча б приблизним, навіть не більшим їх числом. І найпершим святом у цьому списку є день Андрія Первозданного. Саме на Андрія молоді дівчата ворожили на свою долю, на майбутнього судженого, крім цього, вони прохали щастя і підтримки у святого на весь наступний рік. На жаль, зараз ця традиція майже забута, але я впевнена, що це не назавжди, і вже незабаром про неї згадають і з новою силою втілять у життя.

Наступне, не менш важливе свято — це День святого Миколая, до речі, улюблене свято слухняних дітей. За легендою, яку знають усі малюки, Миколайчик відвідує в цю ніч кожну дитинку і, залежно від того, як вона себе поводила, дарує бажаний подарунок або ж різочку тому, хто виявився зовсім неслухняним.

Після Дня святого Миколая усі, затамувавши подих, з нетерпінням чекають приходу Нового року. Свято Нового року — це не просто особливий день, це — найбажаніше, найжаданіше, наймасштабніше гуляння. Кожна сім’я прикрашає свій будинок різнокольоровими гірляндами, паперовими сніжинками, блискучими намистинами, але головним атрибутом цього свята все ж залишається новорічна ялинка. Ця красуня своєю присутністю створює оту неповторну святкову атмосферу, яку неможливо відтворити за її відсутності. Новий рік в Україні проходить гучно й весело, обов’язково з танцями і піснями. У цю неповторну ніч маленькі діти віддано чекають на прихід Діда Мороза з його подаруночками, та й дорослі, поринувши в атмосферу майже реальної казки, час від часу його виглядають, сподіваючись, що раптом він з’явиться і саме сьогодні виконає їхні найпотаємніші бажання. Тому це свято сподівань і мрій нікого не залишає байдужим до себе.

Трохи відпочивши від Нового року, не помічаєш, як приходить велике Різдво — день народження Христа. Ще з прадавніх часів Різдво шанували в кожній українській хаті, адже це свято одне з найбільших християнських. Традиційно в цей день уся родина готує до святої вечері дванадцять страв, серед яких обов’язково має бути наша українська кутя, якою потім хрещеники пригощають своїх хрещених батьків. Не можна уявити Різдво й без колядників, їх побажання, щирі пісні, навіть театральні постановки — усе це ще одна світла й неповторна традиція.

Список найвизначніших свят вдало завершує Старий Новий рік, який святкують не зовсім гучно, але в ньому є своя особлива родзинка і вишуканий шарм. Адже це свято є останнім, завершальним у ряді грандіозних подій і безкінечних веселощів. Тому саме від якості його проведення й залежать враження, які залишаться в кожному серці аж до наступних зимових свят.

Тож зимові свята — це особливий період року, який наповнює нас радістю, теплом і вічними світлими поглядами. Веселих свят, любі!

                        Історичний портрет: " І горів і яснів, і                                               страждав за волю України".                                                                                     

Першого січня виповнилося 100 років від дня народження Степана Бандери – одного з найбільших борців за незалежність України. Таких історичних постатей небагато у будь-якого народу. Їх неможливо викреслити з історії, і кожен, хто намагається витлумачити життєпис їх власної нації, не може замовчати ні цього імені, ні подій зв’язаних з цією історичною особою. Мало хто є байдужим до його імені – бо живі ще соратники і послідовники, та й ідеї, за які він віддав життя, не чужі багатьом українцям, народженим після його смерті. Степан Бандера – це символ усієї Західної України. Силою політичних обставин склалося так, що в роки, коли на заході України воїни УПА билися й гинули в нерівній борні за волю свого народу, більшість цього самого народу під впливом комуністів була байдужа або ставилась до них як до зрадників.

Деформація національної свідомості переважної частини українського суспільства у роки національно-визвольної війни не є винятком в історії. Боротьбу завжди розпочинає і веде меншість з найкращих. Тривожним є надто повільне прокидання національної свідомості вже у нових умовах.

Живемо в час відродження духовності, творення Української державності. Крила нашого устремління розпростерті у польоті пізнання наших витоків: віри, історії, культури. Тому і пам'ятаймо про роль Степана Бандери в історії національно-визвольної боротьби за незалежність України.

                                                 Благодійна акція онкохворим.

     

                        "Володар перснів " у нашій бібліотеці.

 «Світ поділяється на тих, хто вже прочитав "Володаря Перснів" І тих, хто збирається прочитати ці книги."

Величний твір Дж. Р. Р. Толкіна поєднує у собі героїчну романтику і наукову фантастику. Це захопливий пригодницький роман і, водночас, сповнена глибокої мудрості книга. Почергово то комічна й домашня, то ецічна, а подекуди навіть страхітлива оповідь переходить через нескінченні зміни чудово описаних сцен і характерів. Основою цієї історії є боротьба за Перстень Влади, що випадково потрапив до рук гобіта Більбо Торбина. Саме цього Персня бракує Темному Володареві для того, щоби завоювати увесь світ. Тепер небезпечні пригоди випадають на долю Фродо Торбина, бо йому довірено цей Перстень. Він мусить залишити свій дім і вирушити у небезпечну мандрівку просторами Середзем’я аж до Судної Гори, що розташована в осерді володінь Темного Володаря. Саме там він має знищити Перстень і завадити втіленню лихого задуму.

За даними англійського видання The Guardian Толкіна на написання роману надихнула історія золотого персня, знайденого селянином у 1785 році на околицях села Сільчестер, на місці якого знаходилось місто-фортеця часів римського завоювання Британії. Золотий перстень був настільки великим, що його можна було надіти тільки на палець в рукавичці, і містив напис:

                                 Сініціан, живи в світі з богом

Через кілька десятиліть недалеко від першої знахідки була знайдена стародавня табличка з написом, в якому римлянин Сильвіан просив язичницького бога Ноденса покарати за викрадення персня чоловіка на ім'я Сініціан. Сильвіан просив божество відняти здоров'я у злодія і його нащадків до тих пір, поки перстень не принесуть на вівтар Ноденса^[9].

Толкін вивчав кельтського бога Ноденса і був знайомий з цією історією.