25 лютого — День української жінки.

Це свято не про квіти.

Не про листівки.

Не про “слабку стать”.

Про силу, яка не потребує гучних слів.

Українська жінка — це не образ з підручника і не вінок на фото. Це мама, яка тримає тил. Це лікарка, що не виходить із чергування. Це військова, яка вночі дивиться в тепловізор і думає про дитину вдома. Це вчителька, що проводить урок під сирену. Це волонтерка, яка знає поіменно десятки бригад.

Вона не завжди усміхнена.

Вона часто втомлена.

Але вона — незламна.

Українська жінка вміє чекати.

Вміє прощатися.

Вміє працювати так, ніби від цього залежить усе.

Бо часто — залежить.

Вона носить у собі історію століть: від княгині Ольги до Лесі Українки, від підпільниць УПА до парамедикинь на передовій. Вона вміє бути ніжною — і смертельно серйозною, коли йдеться про свободу.

День Української жінки.

Її любов — це не слабкість.

Її турбота — це стратегія виживання.

Її мовчання — інколи гучніше за промови.

Сьогодні українська жінка — це не лише берегиня. Це рішення. Це дія. Це вибір не зламатися.

І водночас — це про обійми. Про теплі руки. Про голос, який каже: “Я тут”. Про віру, яка тримає сильніше за броню.

25 лютого — символічна дата. День народження Лесі Українки. Жінки, яка написала: “Я в серці маю те, що не вмирає”.

Ці слова сьогодні — про кожну з нас.

Бути українською жінкою — це не роль.

Це стан.

Це гідність.

Дякую кожній. За витримку. За сміливість. За любов, яка сильніша за страх.

Якщо поряд із вами є українська жінка — скажіть їй сьогодні просте “дякую”. Вона, можливо, ніколи не скаже, як їй було важко. Але вона заслуговує, щоб це почули.

З Днем української жінки 💛💙