Поетична хвилина пам'яті:

 "    Голодні дні і крихточки немає..."

А я, матусю, більше не голодна

І хлібчика черствого не прошу.

Бо тут, на небі, сита я. Холодна

Лишилась біль і пам'ять про весну

У тридцять третім, ми вмирали тяжко,

Я чую плач сестрички й дідуся,

Я згадую про тебе, моя пташко,

Моя рідненька, мила, дорога,

Як колоски, ти, матінко, шукала,

Бо ми вже пухли з голоду малі.

Вступила смерть у хату, вже забрала

І тата, й дідуся... А ти мені

Й сестричці все шукала кусок хліба,

Шкоринку, чи зернятко та сама

Заслабла, впала... Ненажера біла

Тебе у нас забрала. Та весна

Скосила всіх, кого ми так любили,

Ми лиш хотіли їсти! Чи то гріх?!

Та нас убивці голодом зморили.

Ти ж не пробачиш, Боже милий, їх!?

Не пробачай! Прошу, тебе, благаю,

Моя сестричка мало так жила!

Прийми голодні душі всі до раю,

Хай заспокоїться їх змучена душа...

Марина Семйоник