#Тиждень_дитячого_читання2024

#Світло_історій

 #Тиждень_дитячого_читання2024

#Світло_історій

Книжка - добрий вірний друг.

Книжка знає все навкруг,

Про старі й нові країни,

Космос і морські глибини.

#Міднародний_день_волонтерів.

Інформаційна добірка:

 "Мирні воїни світла".

Щороку, 5 грудня, люди по всьому світу вшановують волонтерів. Міжнародний день волонтерів заснували ще у 1985 році з ініціативи Генеральної Асамблеї ООН і тепер щороку, 5 грудня, люди по всьому світу вшановують їх працю..

В Україні епоха волонтерського руху розпочалася у 90-х роках, а офіційно його визнали 10 грудня 2003 року, згідно з рішенням Уряду. Сьогодні волонтери є янголами-охоронцями український військових. Вони закривають їх потреби, допомагають вивозити поранених, евакуюють людей з окупованих територій.

Волонтери – це люди, які не проходять повз чужу біду. Дякуємо за самовіддану працю, яка робить Україну сильнішою. Нехай кожен гарний вчинок одного волонтера надихає на дії інших.

Книга Людмили Охріменко « Волонтерські історії»присвячується волонтерам, які 2014 року стали плічо-пліч із військовими на захист нашої країни. З початком повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року всі, хто міг тримати в руках кермо, плести сітки, вантажити-розвантажувати гуманітарку, шити, розселяти та гладити по голові, — усі повернулися в стрій так само, як і ветерани АТО взяли до рук зброю.

Збірка складається з двох частин. Перша - оповідання Людмили Охріменко. У центрі уваги більшості розповідей - життєві історії звичайних людей, які опинилися на фронті. Микола із Синельникова, який "замочив" три рашистських танки, актриса Буся, яка врятувала волонтерів із підвалу грою на гармошці-трирядці, закохана пара старшого віку з оповідання "Про головне", Людмила Петрівна з "Останньої жительки", яка нарешті може спокійно померти, а особливо - персонажі новели "Піп Іван", є яскравими образами, які не залишають читача байдужим. Майже всі оповідання гостросюжетні та динамічні, а найголовніше - щирі і відверті.

 У другій частині книги, яка написана у співавторстві з Михайлом Кащавцевим, реалізм зменшується за рахунок фантастичного елементу; втім, багато для кого з читачів поява відьми на мітлі та рака, який уміє розмовляти та ще й дає корисні поради, буде додатковим плюсом.

 Серед "Волонтерських історій" читачі різного віку та літературних уподобань знайдуть "свою історію". А хтось здогадається про кого йдеться!

 Уривок з книги :

... Буся теж стояла поруч і щось записувала на диктофон. Говорила тихенько, і тому ми не почули, що саме: чи коментувала почуте за парканом від командира спецпризначенців, чи свої враження від поїздки наговорювала, щоб не забути. Наплічник зняла і акуратненько поставила замість себе на сидіння в мікроавтобусі. Вона його так і не розкрила, і нічого з нього не дістала. Напевно, час не прийшов. А може, то у неї такий талісман громіздкий? Не зручно, звичайно ж, але не дивно. У мого друга Руслана талісманом була велика залізна труба, яка ледь вміщалася в його гігантську руку. Вона завжди лежала у багажнику або у салоні, і через неї перечіплялись усі, хто бодай один раз потрапляв до машини. Крім того, на ній білою фарбою було написано:"Смерть ворогам". Я добре розуміла, для чого Руслан возить цю трубу. Вона могла стати будь-чим за потреби: зброєю, важелем, підпоркою, древком для прапора...

 Далі наша дорога лежала до сірої зони.

 Сіра зона виявилась дійсно сірою. За всіма показниками : дерева, земля, будинки, люди і їхні душі були цього не найяскравішого кольору на землі...

 

 Інформ – досьє: «СНІД та ВІЛ: усе, що потрібно знати»

ВІЛ залишається однією з глобальних проблем охорони громадського здоров’я: вірус забрав майже 33 мільйони людських життів по всьому світу. Однак завдяки розширенню доступу до ефективних засобів профілактики, діагностики та лікування, ВІЛ-інфекція перейшла в категорію хронічних захворювань, які піддаються терапії. ВІЛ-інфіковані можуть прожити довге і здорове життя. 

Перевірте, чи все вам відомо про ВІЛ та СНІД. Захистіть себе і близьких від небажаних наслідків захворювання.

Що таке ВІЛ

ВІЛ — це абревіатура, яка означає «вірус імунодефіциту людини», що прямо вказує на його дію проти захисної системи організму.

Збудник ВІЛ-інфекції належить до ретровірусів. Він гине при 56˚С через 30 хвилин, а при температурі кип’ятіння — через 1–3 хвилини.

Потрапляючи в організм людини, вірус атакує Т-лімфоцити – клітини, що відповідають за розпізнавання чужорідних тіл та їхнє пригнічення. 

Т-лімфоцити бувають різними. Т4-лімфоцити або «хелпери» — це помічники, які допомагають боротися з інфекцією – саме їх ВІЛ уражає найперше. Коли кількість Т4-лімфоцитів у 1 мкл крові сягає менше ніж 200 одиниць, людина отримує ВІЛ-позитивний статус і стає вразливою до будь-яких хвороб.

Інший різновид лімфоцитів  – Т8 – працює для «вимкнення» імунної системи після того, як вона зробила свою роботу. У здорової людини Т4-клітин удвічі більше, ніж Т8. У ВІЛ-інфікованої на останніх стадіях розвитку інфекції баланс зміщується в інший бік. Це означає, що імунітет людини не лише не може протистояти захворюванням, але й «вимикається» під дією Т8-лімфоцитів.

Що таке СНІД

Потрапляючи до організму людини, вірус імунодефіциту розвивається в декілька етапів. Спочатку він активно розмножується, а приблизно через 28 днів починається вироблення антитіл. До кінця третього місяця їх стає достатньо для підтвердження інфекції за допомогою тесту. Цей час називають «періодом вікна», і він особливо небезпечний для оточення: людина ще не знає, що інфікована, але вже може передавати вірус іншим.

На наступних етапах інфекція «заспокоюється» й переходить у латентну фазу, яка може тривати до 7–12 років, а може заявити про себе й через 4 місяці. Увесь цей час кількість Т-лімфоцитів активно зменшується.

СНІД — це остання фаза розвитку ВІЛ-інфекції. Слово розшифровується, як синдром набутого імунодефіциту. Це означає, що імунна система людини практично втратила будь-яку здатність опиратися захворюванням. Захисні клітини більше не виробляються, а їхній запас критично знижується. В результаті навіть легка інфекція може стати для людини критичною.

Головне, що слід пам’ятати: між інфікуванням ВІЛ і розвитком СНІДу може пройти багато років безсимптомного перебігу. Якщо розпочати АРВ-терапію (антиретровірусна терапія, що стримує вірус) на ранніх етапах, можна підтримувати імунну систему та призупинити розвиток хвороби, поки вона не переросла в СНІД. Приймаючи терапію, можна жити з ВІЛ абсолютно повноцінно й щасливо аж до глибокої старості.

Україна посідає одне з перших місць за кількістю ВІЛ-інфікованих осіб у європейському регіоні: приблизно кожен сотий громадянин 15-50 років має позитивний ВІЛ- статус, а нові випадки реєструють щодня.  У 2020 році кожного місяця фіксували в середньому 1300–1400 нових випадків інфікування ВІЛ. СНІД виявляли щомісяця у 200–400 українців і ще близько 200 людей помирали від СНІДу. 

Основними шляхами інфікування ВІЛ залишаються незахищений секс та вживання ін’єкційних наркотиків за допомогою нестерильного інструментарію.

За даними ВООЗ сьогодні у світі більше 38 мільйонів людей живуть із ВІЛ. Зафіксовано понад 690 тисяч смертельних випадків, пов’язаних із вірусом. Але ці дані значно відрізняються від тих, що були на початку епідемії. Зокрема, завдяки антиретровірусній терапії з 2003 до 2015 року включно вдалося скоротити смертність від захворювань, пов’язаних із ВІЛ-інфекцією, на 43%. 

Перші симптоми та ознаки

На ранніх стадіях ВІЛ, як правило, не має жодних симптомів. До появи перших видимих ознак може минути 7-10 років.

Проте буває, що на ранній стадії проявляються симптоми, які дуже схожі на застуду:

·      втома і сонливість;

·      підвищена температура тіла;

·      підвищене потовиділення;

·      активний розвиток грибкових інфекцій.

Такі ознаки досить швидко зникають і хвороба переходить у наступні фази, приймаючи один з двох сценаріїв:

·      затихає й не проявляється роками, періодично нагадуючи про себе деякими симптомами;

·      переходить у гарячкову фазу: температура тіла підвищується, додаються розлади ШКТ, сильний головний біль, проблеми зі шкірою, висипи.

Симптоми ВІЛ-інфекції у жінок і чоловіків загалом схожі. До суто «жіночих» проявів можна віднести:

·      посилення будь-яких вагінальних інфекцій;

·      болючі менструації;

·      велику кількість слизоподібних виділень в середині менструального циклу;

·      анорексію (спостерігається і в чоловіків).

Шляхи інфікування

Кожен повинен знати, як передається ВІЛ. Це дуже важливо як для здорових людей, так і для тих, хто  живе з ВІЛ. Обізнаність допомагає долати соціальні упередження і стигму: люди перестають боятися торкатися ВІЛ-позитивних, обійматись з ними, співпрацювати, дружити, будувати романтичні відносини. 

Вірус передається такими шляхами:

·      статевий акт без презерватива з ВІЛ-позитивною людиною, яка не приймає терапію;

·      ін’єкції спільною голкою (переважно під час приймання наркотичних речовин);

·      переливання донорської крові та трансплантація органів;

·      від матері до дитини при пологах та грудному вигодовуванні;

·      нестерильні інструменти в салонах тату, пірсингу, манікюру

·      медичні інструменти в закладах охорони здоров’я, якщо на них були залишки крові ВІЛ-інфікованої людини.

ВІЛ не передається:

·      повітряно-крапельним шляхом (при чханні, кашлі, розмові);

·      через обійми, рукостискання, поцілунки, під час користування поручнями в громадському транспорті;

·      при спільному користуванні предметами побуту (посудом, постільною білизною, рушниками, туалетом, душем);

·      через укуси тварин і комах.

Якщо ви знаєте, що у вашому оточенні є людина, яка живе з ВІЛ, не бійтесь з нею спілкуватись! 

Перебіг хвороби

Від моменту потрапляння вірусу в організм до розвитку СНІДу можуть пройти роки.

Виділяють такі стадії ВІЛ-інфекції:

·      початкова або гостра ВІЛ-інфекція;

·      безсимптомна фаза (також відома як хронічна стадія або латентний клінічний період);

·      збільшення лімфатичних вузлів;

·      СНІД-асоційований комплекс (пре-СНІД);

·      термінальна стадія СНІДу.

Що відбувається в організмі загалом?

Вірус потрапив в організм й розпочався інкубаційний період. Він триває, як правило, до 6 тижнів, але може продовжуватися і до року. Тест іще не показує наявність антитіл або аналіз є сумнівним, але при цьому людина вже може передати вірус іншим. Може розвиватися гостра стадія ВІЛ-інфекції, яка супроводжується лихоманкою, висипом, розладом ШКТ тощо.

Вірус продовжує розмножуватися і зменшує кількість Т-лімфоцитів. Вірусне навантаження (збільшення часток ВІЛ у крові) зростає. Ця фаза триває в середньому 6–7 років, поки не почнуться вторинні прояви, серед яких різке збільшення лімфатичних вузлів. Проте, симптомів може й не бути зовсім.

СНІД-асоційований комплекс – четверта стадія, так званий пре-СНІД – характеризується посиленням симптоматики.

Організм стає вразливим до будь-яких хвороб. Спостерігається постійна діарея, сонливість, нічна пітливість і лихоманка. Страждає нервова система: з’являються порушення пам’яті та неврози. Язик змінює колір, стає «волохатим». Турбують постійні герпеси, дерматити та шкірні висипи. Людина суттєво втрачає вагу та апетит.

Остання стадія хвороби — СНІД. У 80-х роках минулого століття від початку інфікування до розвитку СНІДу проходило в середньому 7 років.

Після старту термінальної стадії людині залишилось жити 10–12 місяців. З 1995 року люди, хворі на ВІЛ, приймають пожиттєву антиретровірусну терапію (АРТ). Вона не дозволяє хворобі перейти в останню фазу. Якщо СНІД уже почався, з терапією людина може прожити ще до 10 років.

Стадія СНІДу включає три категорії, найтяжчою з яких є категорія «С» із важкою симптоматикою та СНІД-індикаторними хворобами — пневмонія, туберкульоз та інші.

Заходи профілактики

Рекомендуємо:

·      вести обережне статеве життя з використанням презервативів;

·      слідкувати за дотриманням стерилізації інструментів;

·      не використовувати повторно голки, шприці, леза;

·      перевіряти донорську кров на наявність вірусу.

Для дискордантних пар (пари, де один з партнерів – ВІЛ-позитивний) крім презервативів рекомендована доконтактна профілактика: приймання спеціальних препаратів ВІЛ-негативним партнером для зниження ризику передачі вірусу.

Навіть якщо у вас немає жодних симптомів і ви почуваєтесь добре – хоча б 1 раз на рік варто тестуватись на ВІЛ. Таким чином ви турбуєтесь про себе і своїх близьких. 

Терапія для людей із ВІЛ-позитивним статусом

Дізнатись про свій позитивний ВІЛ-статус буває непросто. Здебільшого людину одразу поглинає тривога і вона ставить стандартні запитання: «Скільки залишилося жити?», «Чи можна це вилікувати?». Грамотна психологічна допомога та підтримка близьких будуть дуже корисними в цей період. Після прийняття ситуації та вивчення інформації про свій статус, людина починає повертатися до активного життя.

Сьогодні люди, які живуть з ВІЛ і приймають терапію, щасливо доживають до глибокої старості. В Україні лікування ВІЛ-інфекції є безкоштовним і кожен пацієнт має на нього право. 

Лікування ВІЛ-інфекції включає:

·      приймання АРТ;

·      боротьбу з опортуністичними інфекціями (ті, що уражають людей з імунодефіцитами).

Що таке АРТ? Це терапія, яка пригнічує розмноження вірусу і зміцнює імунітет. АРТ – це спеціальні таблетки, які приймаються 1-2 рази на добу. Одна таблетка може містити кілька видів лікарських препаратів, тому їхню комбінацію називають “схемою лікування”. Припинення або переривання АРТ призводить до активного розмноження вірусу ВІЛ та руйнування імунітету.

Якщо у вас виявили ВІЛ, дотримуйтесь правил лікування:

·      приймайте антиретровірусні препарати;

·      не переривайте терапію;

·      приймайте виключно ті дози препарату, які призначив лікар;

·      не змінюйте час прийому ліків;

·      регулярно здавайте аналізи для перевірки вірусного навантаження.

Допомогу ви можете отримати у сімейного лікаря, в центрах СНІДу,  кабінетах «Довіри» та регіональних відділеннях БО «100% життя».

 

 

 #Пост_подяка

#Книга_дарована_автором

Краєзнавча сторінка:

" Володимир Підгірняк  - дослідник стародавньої писанки та вишивки".

Володимир Петрович Підгірняк: архітектор, директор проектно- будівельної фірми  "Будова- Центр", лауреат Державної премії в галузі архітектури, член Національної спілки архітекторів України, дослідник української писанки та вишивки, народився в м.Броди у 1950р.

У новій книзі Володимира Підгірняка розповідається про суть стародавніх звичаїв, розкривається їхнє значення та зміст.

Об'єктом дослідження є народний календар, який за останні декілька сторіч був принципово змінений та втратив свою значимість і зміст. Володимир Петрович надає правильну послідовність букв в українському букварі і тлумачить змістовне розташування кожної букви.

Невеликий розділ книги розповідає про карпатські храми та виводить єдиний модуль з допомогою якого будувались усі церкви України.

Книга також містить значну частину попередніх робіт автора - це "Бродівська писанка"(2008) та "Текстова вишивка. Бродівської письмо"(2009),де розповідається про буквене розшифрування символіка та про вишивання на полотні з вкладанням змісту в узорі.

Щиро дякую за подаровані книги, які допоможуть читачам більше пізнати рідний край.

 

#День_памяті_жертв_Голодомору

Сторінка історичної правди:

«Голодомор. 10 фактів, які треба знати»

 У четверту суботу листопада в Україні вшановують пам'ять мільйонів жертв голодоморів, які відбулись в Україні у XX столітті. Наймасштабніший з них - 1932-1933 років.

На думку більшості істориків, причиною голоду 1932-33 років стала примусова і репресивна для селян політика хлібозаготівлі, яку провадила комуністична влада.

Від голоду в Україні, відомого як Голодомор, померли щонайменше 3,9 мільйона людей. Кількість жертв у всьому СРСР оцінюють у близько сім мільйонів.

Майже 30 країн визнали голод в Україні 1932-33 років геноцидом української нації. Але це питання досі викликає запеклі дискусії серед істориків та політиків, а низка країн, зокрема Росія, заперечують геноцид.

1. Геноцид

2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не передбачене.

Голодомор визнали геноцидом українців Європейський парламент, ПАРЄ, ЮНЕСКО, Ватикан та парламенти 28 країн.

Серед них - Німеччина, Франція, Велика Британія, Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Бразилія, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, США, Угорщина, Португалія.

Росія визнала, що причиною голоду була насильницька колективізація, але від нього постраждали багато регіонів.

У 2010 році Апеляційний суд міста Києва у своєму рішенні оголосив про геноцидний характер Голодомору і намір керманичів СРСР Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації.

2. Кількість жертв

Дослідники досі сперечаються щодо точної кількості жертв Голодомору.

Інститут демографії та соціальних досліджень розробив методологію оцінки втрат України внаслідок Голодомору 1932-1933 років на основі статистичних даних та сучасних методах демографічного статистичного аналізу.

Науковці реконструювали щорічні основні параметри динаміки населення України між 1926 та 1939 роками.

На основі цих оцінок інститут демографії назвав цифру загиблих від Голодомору у 3,9 мільйона людей. Саме цю цифру вважають найбільш науково доведеною.

Також науковці стверджують, що через падіння народжуваності під час Голодомору Україна недорахувалась 600 тисяч немовлят.

3. Географія голоду

Дослідники дискутують щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР у 1932-33 рр.

Деякі іноземні історики говорять про 5,5-8 мільйонів загиблих, стверджуючи, що більше половини з них були українцями.

Український інститут демографії надав оцінку демографічних втрат внаслідок Голодомору у всьому СРСР та у колишніх республіках.

Втрати через надсмертність в результаті голоду за той період в СРСР становили 8,7 млн осіб. Серед республік колишнього СРСР Україна посідає перше місце за абсолютними обсягами втрат через надсмертність, а Казахстан має найвищі показники втрат відносно чисельності населення.

Українські вчені встановили, що відносні втрати через надсмертність в Україні у 1932-1934 роках у чотири рази вищі, ніж у Росії.

Масовий голод був також на Поволжі і Кубані (де жило багато етнічних українців), у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані.

Інститут демографії стверджує, що у Росії на регіони з найвищими втратами від голоду припадає 6% чисельності сільського населення та 1% території, тоді як в Україні - 41% населення та 34% території.

Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Одеській області, Молдові (частина якої тоді була в УРСР) та Чернігівській області.

Інститут демографії оцінює втрати населення в українських регіонах від 20% до 10% від загальної кількості.

Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% - росіянами, 1,4% - євреями та 1,1% - поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.

4. Де не було Голодомору

За даними історика Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі.

Попри це, 1500 колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.

У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства.

 

На боржників, які потрапили на ці "чорні дошки" (на противагу до "червоних дощок" - списків пошани), накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.

У роки голоду потрапляння села на "чорну дошку" означало вирок його жителям.

Право вносити села і колективи до такого списку мали обласні представництва ЦК Компартії України за поданням районних і сільських осередків. Іншими словами, формально це була ініціатива знизу.

Система "чорних дошок", окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані - територіях, де жило багато українців.

Список населених пунктів, занесених на "чорні дошки" в 1932-33 рр.

Голоду зовсім не було на українських землях Галичини, Волині, Західного Поділля, які у 1932-1933 роках входили до складу Польщі, а також Буковині, яка була в Румунії, та у чехословацькому на тоді Закарпатті. Голод мало торкнувся Криму, який тоді належав до РСФСР.

5.Дюранті та перша згадка в пресі

Одним з перших про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян.

Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.

Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.

У березні 1933 року 27-річний британський журналіст Гарет Джонс поїхав до СРСР, аби взяти інтерв'ю у Сталіна. Врешті він проїхав Україною та зафіксував жахіття, які там коїлись.

Наприкінці березня 1933 року Джонс опублікував статтю "Тут немає хліба" про голод в Україні, яку передрукували у газетах Manchester Guardian і New York Evening Post.

У 2019 році вийшов фільм Агнешки Холланд "Ціна правди" про трагічну долю Гарета Джонса та голод.

У 1934 році у Британському парламенті відбулись спеціальні дебати щодо Голодомору.

 Чи справді світ не знав про Голодомор?

Сенсаційні відкриття журналістів спробував заперечити кореспондент New York Times у Москві Волтер Дюранті. Його замітка називалася: "Росіяни голодують, але не вмирають від голоду".

Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду.

Дюранті відомий також тим, що єдиний з іноземних журналістів взяв інтерв'ю в Йосипа Сталіна та отримав Пулітцерівську премію за свою діяльність.

6. Термін "Голодомор"

Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про "труднощі з продовольством", але не про голод.

Із вуст партійного високопосадовця слово "Голодомор" вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр.

Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки "Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів".

За словами історика Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стала бібліотечним раритетом.

Першим професійним літературним твором про голод був "Жовтий князь" Василя Барки, який вийшов у діаспорі в 1962 році.

У 1981 році у США вийшли мемуари українського дисидента та радянського генерала Петра Григоренка, в яких він дуже детально описав жахи голоду та механізми його впровадження на Херсонщині та всій Україні.

У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.

Згодом у Києві звели великий музей Голодомору та меморіальний комплекс.

Вшановування пам'яті жертв Голодомору є частиною офіційної програми під час візитів іноземних делегацій до України.

7. Штрафи, коли забирали все

У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували все інше продовольство.

Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом та способом збагачення представників радянської влади.

Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було.

Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.

Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: "У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні - все забрали".

Ніна Карпенко з села Мацківці, Лубенського району Полтавщини, розповідала, що в селі досі пам'ятали людей, які від імені влади відбирали в своїх сусідів харчі.

Спеціальні загони за допомогою металевих "щупів" обшукували навіть городи селян й шукали закопані продукти.

У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: "Найбільший результат дає застосування натурштрафів. За корову і свиню нині колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються".

На Поволжі та Північному Кавказі натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично.

8. Закон "про п'ять колосків"

У серпні 1932 року під приводом того, що розкуркулені селяни та "інші антисоціальні елементи" розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.

Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшувальних обставин - 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії.

За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п'ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.

За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 людей.

Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.

9. Канібалізм

Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей.

"Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: "Їсти власних дітей - це варварство", - пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету.За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.

Доктор історичних наук Василь Марочко вказує, що у першій половині 1932 року були поодинокі факти людожерства, а у другій половині 1932-го і в 1933-му - це стало масовим явищем в усіх областях України, де лютував голод.

"Зазвичай до людожерства найчастіше вдавалися жінки, можливо, щоб зберегти сім'ю, коли в жертву приносили меншу дитину, щоб вижили старші. Особливо це було у весняний період", - розповідає пан Марочко.

Часто жертвами канібалізму ставали безпритульні діти, які в пошуках їжі ходили селами. Також за ці роки з'їли кілька мільйонів собак і котів.

10. Заселяли людей Росії

Після Голодомору до спустошених сіл спробували завезти селян з інших регіонів Радянського Союзу. Це передбачалось секретною постановою Ради народних комісарів СРСР "Про переселення на Україну 21 тисячі сімей колгоспників" від 25 жовтня 1933 року.

На їхнє переселення виділили 15 мільйонів 500 тисяч рублів.

Згідно з архівними документами, до Донецької (тоді поширювалася і на територію нинішньої Луганської області), Дніпропетровської (до якої частково належала і нинішня Запорізька область) і Харківської областей мали переселити колгоспників з Росії, а до Одеської (тоді поширювалася і на територію нинішніх Миколаївської та Херсонської областей) - із Білорусі та Росії.

До кінця 1933 року із Західної області РРФСР до Дніпропетровщини відправили 109 ешелонів з переселенцями та їхнім майном, з Центрально-чорноземної області Росії до Харківської області - 80 ешелонів, з Іванівської до Донецької - 44 ешелони.

З Білоруської РСР до Одеської області направили 61 ешелон, з Горьківської області - 35 ешелонів з людьми.

Хоча науковці вказують, що левова частка переселенців не прижилась на новому місці.

"Усе ж таки цифри про переселенців з Росії і Білорусі не дуже великі. Тисячі господарств у масштабі таких великих регіонів як Донбас і Слобожанщина - не надто вражаючі", - вважає історик Станіслав Кульчицький.

Він також розповів, що, згідно з дослідженнями Інституту історії НАН України, більше половини з тих, хто переселився з Росії на територію України у 1933-1934 роках, повернулися назад до Росії через погані умови у спустошених тоді селах.