Літературна сторінка:

 « Степан Руданський – трагедія   « непотрібності» українського митця».

Український поет, сатирик, перекладач античної літератури, лікар. Степан Руданський народився 6 січня 1834 року. Його мала батьківщина – невелике село Хомутинці Вінницького повіту на Поділлі (нині Калинівського району Вінницької області). Батько був священником і мав, окрім Степана, ще трьох синів і доньку.

Освіту Степан Васильович здобував спочатку в парафіяльній і духовній школі Шаргорода, потім – духовній семінарії Кам’янця-Подільського. Але ставати священником він не захотів, хоча на цьому наполягав батько. Приїхавши до столиці Російської імперії, Санкт-Петербурга, Степан вступив до місцевої медико-хірургічної академії. Конфлікт із батьком посилився через категоричне несприйняття батьком української мови та культури – в одному з листів він написав синові, щоб той не писав йому листів малоросійською мовою. Степан Руданський відмовився писати листи російською мовою і тоді батько заборонив писати йому листи.

Позбавлений батьківської підтримки, Степан був змушений сам заробляти собі на життя. Щодо цього він відписав братові Григорію:

“Не слухає батько моєї мови, зате мене і по смерти, може, послухають чотирнадцять мільйонів моїх одномовців. Батько, може, не любить свою мову через те, що нею говорять у нас мужики, – а нібито в Московщині не говорять мужики по-московській? Да і чим ми лучче від мужика? Всі ми рівні і в Бога, і в натури”.

На той час Степан Руданський вже був знаним письменником серед української громади в Петербурзі. Він підтримував знайомство з Миколою Пироговим, Михайлом Драгомановим,, Василем Білозерським, Петром Ніщинським, Амвросієм Метлинським,  та іншими діячами. Перші публікації творів Руданського датовані 1859 роком. Саме тоді щотижнева столична газета з одіозною як на наш час назвою “Русский мир” опублікувала його баладу “Розбійник”, чотири гуморески та ліричну поезію “Могила”. 1861 року деякі твори письменника побачили світ в “Основі” – першому українському часописі, який теж видавався у Санкт-Петербурзі .

Руданський починав як поет-романтик (“Ти не моя”, “Мене забудь!”, “Повій, вітре, на Вкраїну”), але з часом в його творчості побільшало громадянської лірики, гуморесок (співомовок), віршованих перекладів із польської, чеської, сербської мов. Він також здійснював поїздки селами Поділля, залишивши багато цінних фольклорних записів. Підготував збірники “Народні малоросійські пісні Подільської губернії”, “Подольскеє весілля”, “Копа пісень”.

Влітку 1861 року Степан Руданський закінчив навчання в Санкт-Петербурзькій медико-хірургічній академії і був призначений міським лікарем Ялти. Там, у Криму, промайнула решта його життя. Часу для творчості в нього залишалося небагато, адже посадові обов’язки вимагали витрачати багато зусиль та енергії.

Руданський мав слабке здоров’я – із петербурзьких часів у сирому й холодному кліматі заслаб на туберкульоз. У Криму його стан покращився, але тут Степан почав зловживати алкоголем.

Але звела Степана Васильовича в могилу епідемія холери. Рятуючи інших постраждалих у Криму, він сам заслаб на цю тяжку недугу і помер 3 травня 1873 року. Йому було лише 39. Поховали Степана Руданського на Масандрівському кладовищі в Ялті (нині – Полікурівський меморіал). Твори поета, які за життя переважно поширювалися в рукописах, стали відомими для масового читача пізніше, завдяки популяризаторській діяльності Олени Пчілки, Івана Франка, Агатангела Кримського. Вони багато зробили для систематизації та публікації творчої спадщини Степана Руданського.