Змири гординю, приклони коліна,

Торкнись душею їхньої строки,

Чурай Маруся, Леся, горда Ліна –

Богині слова і святі жінки…

          
                                                                      
                 

Наприкінці п'ятдесятих років на українському поетичному небосхилі зійшла нова зоря... Дивно, що й досі астрономи не назвали одну з планет її ім'ям - Ліна Костенко. Народилася Ліна Василівна 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині у вчительській сім'ї. Закінчивши середню школу в Києві, вчилася у Київському педагогічному інституті, а згодом у Літературному інституті імені Максима Горького в Москві, який закінчила 1956 року. Тоді ж, наприкінці п'ятдесятих, одна за одною вийшли друком її поетичні збірки «Промені землі» і «Вітрила», а в 1961 році - «Мандрівки серця».

Затим добрих півтора десятка літ у літературному житті України мовби й не існувало Ліни Костенко. Сьогодні таке диво - мовчання пояснюють безкомпромісною громадянською позицією поетеси. Зрештою, так воно й було. Щоб упокорити свідому непоступливість письменниці, високі компартійні мужі через видавництва все робили, аби гостре слово мужньої жінки не дійшло до читача. Тільки Ліна Костенко не зрадила ні себе, ні поезію. Вона ненастанно, одержимо творила й піднеслася до висот такого духовного подвижництва, що її феномен в українській літературі залишиться неперевершеним і вічним.